Для вовків і лисиць цей час — благодатна пора. Їхнім широким ворсатим лапам льодова кірка не шкодить, вони заганяють кожну сарну з розтертими ногами на смерть і нажираються так, що безмаль не луснуть. Жоден місяць не приносить їм стільки поживи, як цей. Щоночі з лісу лунає їхнє хрипле гавкання і тужливе завивання.
А для оленів, козуль та людей настають тяжкі часи. Коли врожай був багатий, люди якось обходились, коли ж маїсу збирали мало, червоношкірим людям доводилося дуже сутужно.
У цьому році лихий місяць настав раніше, ніж будь-коли. Ледве від'їхав батько, як почалися чудові, ясні дні. Сонце осявало майже нестерпно сліпучий сніжний покрив, небо світило кришталевою блакиттю, і лише темна смужка лісу на горизонті, мов траурна стрічка, відділяла разючу білизну землі під крижаної блакиті безхмарного небозводу. Невтомно лунав барабанний дроб дятлів, у яких від зміни погоди заграла кров. Навіть безліч ворон на буках між хатами метушилися жвавіше.
Здавалось, ніби сонце розтопить і останні запаси харчів у роді. Шість днів минуло з того часу, як батько рушив у путь, а мати вже вишкрібала з мішечків останній смалець і товкла в ступі останні зерна маїсу. В маленькі дерев'яні капкани, що стояли на лісових стежках, не потрапляло нічого.
Полуденне Сонце, як завжди, посміхалася, говорила про те, що завтра треба по той бік річки пошукати горіхів гікорі. Проте ввечері з своєї лави хлопець побачив, як мати, пораючись біля вогню, раптом замислилася, задивившись на полум'я. А потім — хлопець затамував подих — у неї з очей бризнули сльози. Каплі упали їй на руки, на якусь мить блиснули в променях світла і скотилися з смаглявої шкіри прямо в попіл. Мати одразу ж схаменулась і продовжувала свою роботу.
Хлопець не спав уночі не тільки від голоду. Йому не давала спокою думка: чи не спробувати б самому пополювати. До цього часу батько брав його з собою на полювання, щоб навчити всього необхідного. Чому б не звідати зараз своє щастя?
Вдома залишилися тільки два повноцінних мисливці: брат Козулі — Чорна Ступня і Швидка Нога. Їм вистачить двох рушниць. А в комірчині тітки Білий Дуб на стіні висіла ще одна заряджена рушниця, не така важка, як інші громові труби, а маленька, тонка — хтозна, звідки вона взялася, йому вона саме під силу. Що коли він візьме цю невеличку штуку і піде з нею в ліс?..
Вранці Голубий Птах навмисне забарився, коли всі пішли через замерзлу річку до дерев гікорі, щоб назбирати горіхів.
— Я наздожену, я зараз наздожену! — гукав хлопець, а сам копався біля дров у коморі. Він дивився вслід людям, що повільно, стомленими кроками спускалися по схилу, потім ішли по льоду, стали зменшуватись і нарешті малесенькими темними цяточками зникли між деревами.
Хлопець метнувся в комірчину тітки Білий Дуб, зняв з кілочка рушницю, перевірив запал і, щоб заряд не відсирів, обгорнув замок ганчіркою. Свиснув Шнапові, але собака, що лежав біля вогнища, навіть не підвівся. Голубий Птах свиснув ще раз і підійшов ближче, його друг лише підвів голову і глянув на свого хазяїна таким жалісним поглядом, що Голубий Птах більше не пробував підняти на ноги виснажену голодом тварину. Тихе скавучання Шнапа супроводжувало хлопця аж до дверей. Тільки тоді, коли двері з грюкотом зачинилися, тужливі звуки обірвались.
Маленький мисливець попрямував мимо сушарні до лісу. Голі жердини, на яких сохли колись качани, витріщилися на нього, наче пусті ясла: всі запаси маїсу були давно з'їдені.
Морозне повітря трохи вгамувало нестерпний голод. Воно прямо-таки оп'янило хлопця. Сонце одягло засніжені ялини в золоті чепці, а голі дуби підмалювало мереживом голубих тіней. Ліс стояв мовчазний, наче мертвий, тільки іноді лунав тріск — це під вагою снігу обламувалися гілки.
Голубий Птах ішов на схід. Поки світило сонце, він не міг заблудитись, як минулої зими, коли довелося ночувати в дуплі. Десь опівдні натрапив на слід буйволів. Хлопець ще не вмів читати сліди так точно, як Малий Ведмідь або Чорна Ступня, чи навіть Козуля, і тому не міг сказати, скільки тварин пройшло тут. Але знав, що багато.
Його охопила мисливська гарячка. Міцніше стиснувши рушницю, прискорив ходу. Чи далеко тварини? Приблизно кроків через сто хлопець побачив буйволяче лайно. Воно тут, мабуть, ще з ранку, бо вже дуже замерзло. Але все ж таки знахідка ясно свідчила про те, що сліди залишили бізони.