Клани примудряються знайти вільне місце для відходів, зате регіональна адміністрація Кампанії, вже десять років керована нетутешньою комісією через небезпеку проникнення Каморри, не мала змоги утилізувати сміття з підвідомчої їй території. Тоді як відходи з усіх куточків Італії знаходили шлях до Кампанії, сміття з самої Кампанії вивозилося до Німеччини за розцінками, що в п’ятдесят разів перевищували розцінки, пропоновані кланами своїм клієнтам. Розслідування свідчать, що в одному лише неапольському районі з вісімнадцяти утилізаційних фірм п’ятнадцять напряму пов’язані з кланами.
Південь буквально затоплений сміттям, і, здається, цю проблему розв’язати неможливо. Роками відходи перетворювали на «екологічні тюки» — величезні куби подрібненого сміття в білій обгортці. На утилізацію вже накопичених екотюків пішло б шістдесят п’ять років. Єдине з пропонованих рішень цієї проблеми — це спалювання. Але коли таке рішення запропонували втілити в місті Ачерра, то одна лише ідея побудови сміттєспалювального заводу викликала шалений спротив. Клани ж налаштовані стосовно спалювання сміття неоднозначно. З одного боку, вони виступають проти, оскільки продовжують наживатися на незаконній утилізації, а той надзвичайний стан, що панує в сфері збирання та утилізації сміття, дозволяє їм спекулювати землями для захоронення екотюків, бо вони ж самі ці землі й орендують. Однак клани готові виступити субпідрядниками в будівництві та експлуатації сміттєспалювального заводу, якщо на його спорудження влада дасть добро. Та хоча юристи іще не дійшли якогось конкретного висновку, люди вже свій висновок зробили. Вони налякані, знервовані і пригнічені. Місцеві мешканці бояться, що коли сміттєспалювальні установки потраплять до рук кланів, то вони перетворяться на печі, де вдень і вночі спалюватимуть сміття з усієї Італії, і що всі гарантії екологічної безпеки будуть зведені нанівець через спалення отруйних речовин. Тисячі людей піднімаються по тривозі кожного разу, коли стає відомо про розпорядження знову відкрити старе закрите звалище. Боячись, що токсичні відходи під виглядом звичайного сміття почнуть прибувати звідусіль, місцеві мешканці налаштовані стояти до кінця, аніж допустити перетворення їхнього рідного міста на неконтрольоване хаотичне звалище. Коли в лютому 2005 року регіональний комісар спробував наново відкрити звалище в Бассо-дель-Ольмо побіля Салерно, місцеві мешканці моментально створили пікети, щоб перекрити дорогу і не пустити вантажівки до звалища. Вони організували безперервну неустанну оборону — будь-якою ціною. Тридцятирічний Карміне Юоріо помер від переохолодження, стоячи на варті однієї надзвичайно холодної ночі. Коли вранці прийшли люди, щоб його розбудити, його борода була вкрита інеєм, а губи посиніли. Він помер принаймні години за три до їхнього приходу.
Для місцевих мешканців образ звалища, ями чи кар’єра дедалі більше стає конкретним та виразно видимим синонімом смертельної небезпеки. Трикутник Джуліано-Вілларікка-Квальяно побіля Неаполя стали називати «Країною вогнищ». Тридцять дев’ять звалищ, з яких двадцять сім містять небезпечні відходи. Це — район, де обсяг звалищ зростає на 30 відсотків щорічно. Коли ж звалище починає переповнюватися, то сміття підпалюють. Метод надійний і перевірений. Найкращі в цьому — циганські хлопчаки. Клани платять їм по 50 євро за кожну спалену купу. Технологія проста. Вони обкручують кожен пагорб сміття відеокасетними стрічками, поливають їх спиртом та бензином, скручують кінці стрічок так, щоб вийшов один довжелезний бікфордів шнур, а потім відходять і підпалюють його сигаретною запальничкою. Через кілька секунд спалахує цілий ліс вогнів, неначе вибухнули напалмові бомби. В ці вогнища підпалювачі підкидають залишки ливарного виробництва, клей та відпрацьовані нафтопродукти. Густий чорний дим та полум’я забруднюють діоксином кожен квадратний дюйм землі. Місцеве сільське господарство, яке колись експортувало фрукти та овочі аж до Скандинавії, знаходиться в стані занепаду. Але ця екологічна катастрофа та шалена лють фермерів уже вкотре знову йде на руку Каморрі: сповнені відчаю фермери продають свої поля, і у кланів з’являється можливість придбати ще одну ділянку під звалище за низьку, дуже низьку ціну. А тим часом багато людей помирає від злоякісних пухлин. Відбувається повільне й тихе масове вбивство, яке важко зафіксувати і прослідкувати, бо ті, хто хоче жити якомога довше, тікають до шпиталів на півночі країни. Італійський інститут здоров’я неодноразово сповіщав, що в містах провінції Кампанія, де розміщені великі звалища токсичних відходів, смертність від раку зросла за останні роки на 21 відсоток. Легені починають гноїтися, трахея червоніє, і комп’ютерна томографія в шпиталі показує чорні цятки, які є ознакою злоякісної пухлини. Спитайте у хворих в Кампанії, звідки вони, і перед вами постане увесь шлях, яким рухаються токсичні відходи.