— Особливу увагу слід звертати на шви. Шов має бути легким, але помітним.
Китайський трикутник: Сан-Джузеппе Везувіано, Терціньйо, Оттавіано, Центр китайського одежного бізнесу. Все, що зараз відбувається в китайських спільнотах в Італії, спершу трапилося в Терціньйо. Перший виробничий цикл, перші високоякісні товари і — перші вбивства. Саме тут убили Ван Діньцзима. Це був сорокарічний іммігрант, що приїхав з Рима на вечірку, організовану іншими китайцями. Вони запросили його на неї, а потім вистрелили в голову. Ван був «змієголовом», тобто розвідником. Він мав зв’язки зі злочинними картелями в Пекіні, котрі організовують нелегальне ввезення китайців до Італії. Займаючись контрабандою людей, змієголови часто сваряться зі своїми клієнтами. Вони обіцяють певну кількість «голів», а потім не виконують обіцянок. Як убивають наркоділка, що приховує частину виручки, так убивають і змієголова, який недопостачає свій товар — людські істоти. Але гинуть не лише члени мафії. На дверях фабрики висить фото дівчини. Гарненьке личко, рожеві щічки, а очі такі темні, що здаються намальованими. Це фото висить там, де традиційно можна побачити фото Мао Цзедуна. Але це — фото Чжан Цзянбі, вагітної дівчини, яку вбили кілька років тому. Вона колись тут працювала. Один місцевий механік її вподобав. Якось вона йшла повз його майстерню. Йому сподобалося побачене, і він вирішив, що це — достатня підстава, щоб оволодіти дівчиною. Китайці працюють як ішаки, вони ходять так тихо, як повзають змії, вони тихіші за глухонімих, їм не дозволяється опиратися або проявляти власну волю. Саме така аксіома сидить у свідомості кожного або майже кожного. Але Чжан стала опиратися. Коли До неї наблизився механік, вона втекла, але заявити на нього в поліцію не могла. Бо Чжан опинилася в Італії нелегально і тому мусила залишатися невидимою і нечутною. Наступного разу механік і чути не хотів про відмову. Він дубасив дівчину руками та ногами доти, поки вона не зомліла, а потім перерізав горло і вкинув труп у глибокий колодязь, де він пролежав багато днів, розбухнувши від води. Паскуале дізнався про цю історію і страшенно засмутився. Кожного разу, коли він приїздив давати китайцям уроки, він обов’язково підходив до брата цієї дівчини, питався, як той ся має і чи потрібно йому що-небудь. І завжди чув одну й ту саму відповідь: «Дякую, мені нічого не потрібно».
Ми з Паскуале потоваришували. Про тканини він розповідав як пророк, а в одежних крамницях проявляв надзвичайну прискіпливість та перебірливість. З ним неможливо було вийти на прогулянку, бо він неодмінно зупинявся перед кожною вітриною і починав критикувати крій жакетки або вмирав від сорому за якогось кравця, що спорудив таку жахливу сорочку. Він міг передбачити тривалість ринкового життя якогось конкретного стилю брюк, курток чи плаття, а також точну кількість разів прання, яку витримає та чи інша тканина, перш ніж почне «сідати». Паскуале ввів мене у складний світ тканин. Я навіть почав бувати у нього вдома. Мені надзвичайно подобалася його родина — дружина та троє дітей. Вони завжди чимось займалися, але без «фанатизму». Того вечора менші діти бігали по будинку босоніж — як і зазвичай, але при цьому не зчиняли гармидеру. Паскуале ввімкнув телевізор і почав клацати каналами, як раптом закляк. І примружився на екран, наче недобачав, хоча зір мав прекрасний. Ніхто не розмовляв, але тиша стала іще глибшою. Мабуть, Луїза, його дружина, щось відчула, бо швидко підійшла до телевізора і відразу ж прикрила рота рукою, наче побачила щось жахливе і намагалася стримати крик. На екрані Анджеліна Джолі, на церемонії вручення «Оскара», ступала по червоному килиму в розкішному вбранні. То був один з тих нарядів, за який італійські дизайнери готові були один одному горло перегризти, аби лишень мати змогу запропонувати його якійсь знаменитості. І цей костюм зробив Паскуале на своїй фабриці в Арцано. Замовники тільки й сказали йому: «Цей виріб поїде до Америки». Паскуале працював над сотнями виробів, призначених для Америки, але цей білий костюм був особливим. Він і досі пам’ятав усі його розміри. Виріз на шиї, окружність зап’ясть. І брюки. Він провів руками по внутрішній стороні стегон — перед його мисленим поглядом і досі стояло оголене тіло, яке кожен кравець формує у своїй уяві. Не еротичну плоть, а фігуру, що визначається вигинами м’язів та керамікою кісток. Тіло, яке треба вдягнути, синтез м’язів, кісток та постави. Паскуале і досі пам’ятав той день, коли їздив у порт забрати тканину. Йому замовили три костюми і не сказали більше нічого. Замовники знали, для кого вони призначалися, але ніхто не повідомив про це Паскуале.