Вся економічна та фінансова структура підкріплена структурою військовою. Це — група безжальних і лютих бойовиків з широкою мережею флангової підтримки. Легіон кілерів, куди входили Емануеле д’Амбра, Уго Де Лючія, Нандо Емоло, Антоніо Феррара, Сальваторе Тамбуріно, Сальваторе Петріччіоне, Умберто Ла Моніка і Антоніо Меннетта, підсилюють з флангів районні капо: Дженнаро Арута, Чіро Саджезе, Фульвіо Монтаніно, Антоніо Ґалеота, Константіно Соррентіно, а також Джузеппе Преціозо, особистий охоронець Козімо. Це — підрозділ чисельністю близько трьохсот людей, і всі — на щомісячній зарплаті. Складна структура, ретельно спланована й організована. З великим «флотом» автомобілів та мотоциклів, завжди готових до екстрених випадків. Секретний арсенал та кілька фабрик, готових негайно знищити зброю після її використання. Запас непримітних спортивних костюмів та мотоциклетних шоломів, які теж негайно знищуються після використання. Є навіть допоміжна служба, яка займається тим, що відразу ж після нападу доставляє кілерів до стрілецького тиру, де фіксується час прибуття. Таким чином конструюється алібі і заплутуються результати експертизи, що виявляє залишки пороху. Цієї експертизи кілери бояться як вогню: сліди збройного пороху видалити неможливо, і вони є невідпорним доказом. Основна ідея такого алібі полягає не в прихованні самого вбивства, а просто в тому, щоб унеможливити його доведення в суді. Все організовано бездоганно і бездоганно працює. Або майже бездоганно.
Певний час я навідувався до Секондільяно. Відтоді, як Паскуале кинув працювати кравцем, він постійно тримав мене в курсі того, куди дме вітер і якою була загальна ситуація. А ситуація змінювалася швидко. Сумірно зі швидкістю, з якою рухаються гроші.
Я роз’їжджав на своєму мопеді «веспа». Що мені найбільше подобається в Секондільяно та Скампії, це світло. Великі широкі тутешні вулиці просторіші за тугий вузол старого центру міста, і мені здається, що сільська природа і досі живе під асфальтом та велетенськими будинками. Зрештою, простір живе й у самій назві «Скампія», що на «покійному» неаполітанському діалекті означає «вільний простір», «пустище». Місце, де ростуть бур’яни. Місце, де в 60-х виріс огидний Vele, або «Вітрила», величезний і потворний мікрорайон громадського житла. Зогнилий символ архітектурного безумства, або радше бетонна утопія, яка виявилася безсилою стримати механізм наркоторгівлі, що знаходить собі поживу в цій частині світу. Хронічне безробіття та повна відсутність механізму планування соціального розвитку перетворили цей район у складське приміщення для наркотиків, у лабораторію, де наркогроші трансформуються у жваву легальну економіку. Скампія та Секондільяно викачують кисень з нелегальних ринків і спрямовують його у законний бізнес. 1989 року «Спостережний пункт Каморри», організація, що займається моніторингом Каморри, зазначив в одній зі своїх публікацій, що північні околиці Неаполя мають ледь не найвищий показник товкачів на душу населення в усій Італії. Тепер цей показник є найвищим у Європі і входить до найвищої світової п’ятірки.