З часом моє обличчя стали тут упізнавати. Для вартових клану, що стоять на шухері, впізнаваність є нейтральним параметром. На території, що знаходиться під постійним візуальним спостереженням, є параметри негативні — поліція, карабінери, таємні агенти з конкуруючих сімей — і позитивні: покупці. Все інше вважається нейтральним, не вартим уваги. Якщо вас заносять до цієї категорії, то це означає, що вас не існує. Ринок наркотиків під відкритим небом завжди цікавив мене і дивував: його бездоганна організація суперечить будь-якому твердженню про повну тутешню деградацію. Ці ринки працюють як годинник; люди в ньому — шестірні, і рух кожної з них спричиняє рух наступної. Дивовижне й чаруюче видовище. Зарплатня видається раз на тиждень, по 100 євро вартовим, 500 — координатору ринку і касиру, по 800 товкачам і по 100 євро тим, хто керує коморами та переховує наркотики у себе вдома. Робочі зміни тривають від третьої години дня до дванадцятої ночі і від дванадцятої ночі до четвертої ранку: вранці торгувати дуже важко, бо кругом повно поліції. Кожен має вихідний, а якщо працівник запізнюється, то відповідно зменшується платня. 50 євро за кожну пропущену годину. На віа Баку завжди вирує діяльність. Прибувають клієнти, розплачуються, забирають товар — і відбувають. Часом за товкачем навіть вишиковується черга машин. Особливо в суботу ввечері, коли приїздять товкачі з інших районів. Віа Баку приносить прибутку в півмільйона євро щомісяця. Згідно з даними антинаркотичного підрозділу, кожного дня тут продається по чотириста доз марихуани та кокаїну. Коли з’являється поліція, товкачі точно знають, в яких помешканнях ховатися і де скласти свій товар. Зазвичай перед поліцейською машиною вигулькує авто чи мопед, щоб уповільнити її рух, і таким чином вартові отримують додатковий час, щоб забрати товкачів та хутко відвезти їх геть на своїх мотоциклах. Вартові, що стоять на шухері, зброї не мають і мають «чисту» характеристику, тому навіть коли їх і затримують, то ризик опинитися за ґратами незначний. Коли заарештовують товкачів, то на допомогу викликають резерви, зазвичай це — наркомани чи постійні клієнти, що бажають надати допомогу в екстрених випадках. На місце кожного заарештованого товкача приходить новий. Бізнес є бізнес; він має тривати навіть у скрутні часи.
Віа Данте також приносить астрономічні суми. Це — процвітаючий ринок, одне з найостанніших дітищ Ді Лауро, і всі тутешні товкачі — це малі діти. А ще є віалле делла Резистенца, старий героїновий ринок, де можна також придбати кобрет — наркотик на основі героїна, і кокаїн. Тут розташована штаб-квартира ринкових координаторів, оснащена мапами та гучномовними телефонами. Звідси вони організовують оборону своєї території. Вартові з мобільними телефонами тримають їх в курсі подій, і це дозволяє координаторам відслідковувати рух поліції та клієнтів у реальному часі.
Захист клієнтів — одна з інновацій сім’ї Ді Лауро. До того як цей клан захопив владу, від арешту та встановлення особистості були захищені лише товкачі, а покупців зупиняли, ідентифікували і часто відправляли до поліційного відділка. Та Ді Лауро забезпечив вартових і для клієнтів — і кожен отримав вільний доступ для наркотиків. Першокласне обслуговування навіть для випадкового клієнта — ось головний принцип, на якому тримається наркоторгівля в Секондільяно. В районі Берлінджьєрі ви можете зателефонувати наперед і ваше замовлення приготують до часу вашого приїзду. Те ж саме стосується віа Ґіслері, Парко Ізес, цілого району Дон Ґуанелла, ділянки віа Лабріола, а також кварталу Сетте Палацці. В районах, перетворених на прибуткові ринки, вулиці охороняються, а у мешканців розвивається корисний для виживання інстинкт вибіркового бачення, котрий наперед визначає, що помічати, а що викидати з поля зору як огидне і жахливе. Вони живуть у велетенському супермаркеті, де покупцеві пропонують усі наркотики, які тільки можна собі уявити. Жодна наркотична речовина не з’являється на європейському ринку, не пройшовши через Секондільяно. Якби ці наркотики призначалися лише для мешканців Неаполя та Кампанії, то статистика була б до неймовірності абсурдною. На кожну родину припадало б по два кокаїністи та по одному любителю героїну. І це — не беручи до уваги гашишу, марихуани, кобрету та легких наркотиків. Пігулки — дехто й досі називає їх «екстазі», хоча насправді їх налічується 179 різновидів — надзвичайно добре продаються в Секондільяно, де їх називають ікс-файлами, жетонами або свічками. Пігулки приносять гігантський прибуток. Їхня собівартість складає один євро, оптом вони продаються від трьох до п’яти євро партія, а потім збуваються в Мілані, Римі чи в інших районах Неаполя по 50–60 євро за штуку/ В Скампії вони йдуть за 15 євро.