Саме той чоловік, що був політичним представником Бідзарро, і став його ангелом смерті. Клан звернувся з проханням до Альфредо Чікали, колишнього мера Меліто і місцевого лідера лівоцентристської політичної партії, щоб той допоміг йому з Бідзарро. Згідно з результатами розслідування, здійсненого Неапольським антимафіозним відділом, Чікала надав точну інформацію про місцеперебування капо. Як прочитати роздруківки підслуханих телефонних розмов, то може здатися, що то планувалося не вбивство, а просто зміна керівника. Зрештою, це одне й те саме. Бізнес мав тривати, а рішення Бідзарро стати автономним загрожувало потенційними проблемами. Тому його треба було усунути будь-що. Коли померла мати Бідзарро, помічники Ді Лауро збиралися поїхати на похорон і відкрити стрілянину по всіх та кожному. Убити Бідзарро, його сина, кузенів та кузин — усіх. Вони приготувалися. Але Бідзарро з сином не з’явилися. Та люди Ді Лауро продовжили розробляти детальні плани, щоб влаштувати засідку. Клан навіть відправляв факсом інформацію та накази своїм підлеглим: «В Секондільяно нікого не залишилося, він усіх їх відіслав геть… з’являється тільки по вівторках та суботах на чотирьох автомобілях… У жодному разі не приймайте самостійних рішень. Дядько Чиряк розіслав повідомлення, що на Великдень він хоче по 250 євро з кожного магазину і що нікого не боїться. Сів’єро піддадуть тортурам на цьому тижні».
Стратегія, керована по факсу. Заплановані тортури, позначені на календарі, — наче то інвойс, попереднє замовлення, заброньований квиток на літак. Власне, як і інформація, що її передав зрадник: Бідзарро має чотири авто супроводу і збирає данину 250 євро на місяць. Сів’єро, вірного водія Бідзарро, мають піддати тортурам, під час яких він, можливо, розколеться і видасть маршрути, котрими його бос планує рухатися в найближчому майбутньому. Але каталог змов проти Бідзарро на цьому не закінчується. Змовники розмірковують над таким варіантом: піти до будинку його сина, «де вони не дадуть пощади нікому». Планування перериває телефонний дзвінок: один з кілерів підслухав, що Бідзарро таки висунув свого носа, з’явився на людях, щоби продемонструвати свою силу та невразливість. Кілер аж стогне з досади: таку зручну нагоду змарнували! «Нехай йому грець, ми сидимо тут без толку, а він увесь ранок простирчав у центрі».
Не приховується нічого. Все здається зрозумілим, очевидним і вплетеним у тканину буднів. Нарешті колишній мер Меліто розкриває назву готелю, де переховується Бідзарро разом зі своєю коханкою, де він дає вихід своїй напрузі та своїй спермі. Можна звикнути до всього: до життя з вимкненим світлом, щоб ніхто не здогадався, що ти вдома, до супроводу з чотирьох автомобілів, до неможливості користуватися телефоном, неможливості з’явитися на похороні рідної матері. Але не мати можливості зустрітися з коханкою — це вже занадто. Це сприйматиметься як найгірше приниження, як кінець твоєї влади.
26 квітня 2004 року. Бідзарро знаходиться в готелі «Вілла Джулія» на четвертому поверсі. В ліжку з коханкою. Прибувають бойовики в поліцейських нагрудних накидках. Консьєрж, віддаючи їм магнітний ключ, навіть не потурбувався попросити цих начебто поліцейських показати свої посвідчення. Бойовики гепають у двері. Бідзарро і досі в нижній білизні. Зачувши, що він наближається, вони починають стріляти. Дві черги пробивають двері і його тіло. Нові постріли — і двері вибито. Нападники прикінчують Бідзарро пострілом у голову. Тепер ясно, за яким сценарієм має розгортатися різанина. Бідзарро став першим. Або одним з перших. Вірніше, першим випробуванням клану Ді Лауро на міцність, їхньої здатності нападати на тих, хто посміє зруйнувати альянс чи порушити бізнесові домовленості. Стратегія сепаратистів іще не встигла оформитися, її наразі важко зрозуміти. В повітрі витає напруженість, але здається, що вони чогось вичікують. Ясність — тобто проголошення війни — приходить 20 жовтня 2004 року, за кілька місяців після вбивства Бідзарро: убито Фульвіо Монтаніно та Клаудіо Салерно; їх зрешетили чотирнадцятьма кулями. Розслідування виявило, що вони керували ринками наркотиків під відкритим небом і були надзвичайно відданими Козімо. Оскільки задум заманити в пастку й убити Козімо та його батька не спрацював, то почали з цих двох, і їхнє вбивство знаменувало початок ворожнечі. Спалахнув конфлікт. Коли з’являються трупи, то залишається тільки воювати. Проти синів Ді Лауро вирішили повстати всі лідери: Розаріо Паріанте, Рафаеле Аббінанте, а також нові менеджери Рафаеле Амато, Дженнаро Маріно МакКей, Арканджело Абате і Джакомо Мільяччо. Де Лючія, Джованні Кортезе, Енріко д’Аванцо і велика, дуже велика група прихильників залишаються вірними Ді Лауро. Молоді чоловіки, яким пообіцяли кар’єру, високі заробітки, а також економічне та соціальне підвищення в структурах клану. Сини Паоло Ді Лауро — Козімо, Марко та Чіро — беруть на себе керівництво. Цілком можливо, що Козімо добре розумів, що ризикує опинитися за ґратами або загинути. Що йому загрожує арешт та економічний крах. Але треба обирати: або чекати і спостерігати, як над тобою поволі бере гору тобою ж зрощений клан конкурентів, або спробувати захистити свій бізнес. А поразка економічна неминуче тягне за собою поразку чисто фізичну.