Це — війна. Ніхто не знає, якими методами вона вестиметься, але всі знають, що вона буде довгою та страшною. Найжорстокішою війною в південній Італії за останні десять років. У сім’ї Ді Лауро було менше людей, вони набагато слабші та гірше організовані. Ді Лауро завжди різко й жорстоко реагували на внутрішні розколи, породжені їхнім ліберальним стилем управління, котрий деякі їхні працівники хибно зрозуміли як автономію, як дозвіл започаткувати власний бізнес. Але в клані Ді Лауро свободу лише дають у користування; ви не можете вважати себе її власником. Ось як попередні керівники клану усунули 1992 року розкол, ініціатором якого став Антоніо Рокко, «начальник» Муньяно: до бару Фульміне ввійшли бойовики, озброєні автоматами та гранатами. Вони вбили п’ять людей. Щоб врятувати свою шкуру, Рокко став свідком звинувачення, і, виходячи з його свідчень, держава надала свій захист більш ніж двомстам потенційним жертвам Ді Лауро. Але це нічого не дало: показань, які дав Рокко, було недостатньо, щоб заарештувати керівництво асоціації.
Та цього разу, як видно з ордера на тимчасовий арешт, виданого 7 грудня 2004 року неапольським судом, люди Козімо Ді Лауро не на жарт переполошилися. Двоє компаньйонів, Луїджі Петроне та Сальваторе Тамбуріно, розмовляють по телефону про оголошення війни, зроблене у формі вбивства Монтаніно та Салерно.
Петроне: «Вони вбили Фульвіо».
Тамбуріно: «Ага…
Петроне: «Ти розумієш, про що йдеться?»
І починає набувати обрисів стратегія ведення війни, на котрій, за словами Тамбуріно, наполягає Козімо Ді Лауро: прибрати ворогів одного за одним, убити їх, навіть якщо доведеться пустити в хід бомби.
Тамбуріно: «Навіть бомби, чуєш? Так сказав Козімо, сказав: «Тепер я поприбираю їх одного за одним… усіх повбиваю, бо вони страшні й небезпечні…»
Петроне: «Треба залучити до «роботи» надійних людей…»
Тамбуріно: «Та їх тут мільйони, Джіно. І всі вони — ще діти… зараз я поясню тобі, що задумав Козімо…»
Це — нова стратегія. Залучити дітей, підвищити їх до статусу бойовиків, перетворити добре змащену машину наркоторгівлі, інвестицій та територіального контролю на бойовий механізм. Хлопці, що працюють у кафетеріях, кондитерських та м’ясних крамницях, механіки, офіціанти і безробітні мають стати новою армією, про чиє існування не здогадується противник. Смерть Монтаніно дає початок довгій та кривавій низці атак і контратак, численних убивств, пасток, що влаштовувалися іноді по дві-три на день; знищувалися помічники клану, потім родичі, спалювалися будинки, жертвами жорстокого побиття ставали підозрювані.
Тамбуріно: «Козіміно спокійний, як удав. Каже: «їжте, пийте і кохайтеся з дівчатами». А що нам іще лишається? Ну, сталося, що сталося, але життя триває…