— Економіка має вершину та дно. Ми розпочали на дні, а тепер добираємося до вершини.
Перед тим, як піти спати, Ніно-Цзян зробив мені пропозицію на наступний день:
— Ти рано встаєш?
— Коли як…
— Якщо завтра о п’ятій уже будеш на ногах, їдьмо з нами до порту. Можеш нам допомогти.
— У чому?
— Якщо маєш футболку з капюшоном, то не завадило б її вдягнути.
І більше нічого не було сказано. А я й не питав, бо горів бажанням узяти участь. Якби я поставив надто багато запитань, то Цзян міг би передумати і скасувати своє запрошення. На відпочинок лишилося всього-на-всього кілька годин, але я був надто збуджений та занепокоєний, щоб спати.
Рівно о п’ятій я вже був готовий і чекав унизу разом з іншими. То були двоє немолодих типів з північної Африки та один з моїх сусідів по будинку. Ми ввібралися до мікроавтобуса і вирушили до порту. Не знаю, чи далеко ми заїхали в самому порту, якими манівцями проїжджали: я заснув, прихилившись до вікна. Ми вийшли з авто біля якихось кам’яних брил; там була невеличка пристань, котра випиналася в море посеред високих скель, що утворювали ущелину. До пристані був пришвартований човен з великим двигуном. Він здавався надто важким для корми такого вузенького та довгого судна. З капюшонами на головах ми скидалися на членів якоїсь сміховинної реп-групи. Я думав, що капюшон був для того, щоб мене не можна було впізнати, а виявилося, що він — для захисту від крижаних бризок морської води, захист від пронизливого болю, що пульсує в скронях рано-вранці у відкритому морі. Один молодий неаполітанець запустив двигун, а другий сів за кермо. Мабуть, вони були братами — такі схожі були один на одного. Цзян з нами не поїхав. Приблизно через півтори години ми підпливли до судна. Мені здалося, що ми ось-ось наскочимо на нього. То був велетенський корабель. Задравши голову, я ледь побачив край фальшборту. У відкритому морі судна видають металеві скрипи, як повалені дерева. А також якісь глухі звуки, від яких з’являється бажання постійно ковтати слину, що стає солонуватою на смак.
З корабельного підйомника, сіпаючись, сповзла вниз сіть з ящиками. Кожного разу, коли такий клунок гепався об наш човен, останній сильно накренявся, і кожного разу мені здавалося, що я ось-ось шубовсну у воду. Ящики були не надто важкими, але, розвантаживши десь близько тридцяти на корму, я відчув біль у зап’ястках, а передпліччя натерлися об гострі кути і почервоніли. Нарешті наш човен відплив і взяв курс на берег — і відразу ж два інших пристали до борту гігантського судна, щоб продовжити вивантаження ящиків. Вочевидь вони відпливли не від нашої пристані, а несподівано з’явилися нам на заміну наче нізвідкіля. Кожного разу, коли ніс нашого човна з бризками занурювався у воду, моя душа падала у п’яти. Прихиливши голову до ящиків, я спробував визначити їхній вміст по запаху, який від них ішов, або ж по звуку. На мене наповзло відчуття провини. Хто-зна, в якій оборудці я взяв участь так непродумано, навіть не прийнявши якогось попереднього рішення. Одне діло вляпатися в цю справу цілком свідомо, а зовсім інше — займатися розвантажуванням незаконних товарів просто так, з цікавості. Чомусь людина по своїй дурості вважає, що незаконний акт має бути більш продуманим, більш умисним, аніж законний. Та насправді різниці тут немає. Конкретним учинкам притаманна гнучкість, якої не знають моральні міркування. Коли ми повернулися до пристані, двоє північно-африканців вийшли з човна з двома коробками на плечах кожен, але я завагався, бо мав прийняти важке рішення. Ніно чекав на нас побіля валунів. Вибравши один величезний ящик, він розрізав пакувальну стрічку канцелярським ножиком. Усередині виявилися кросівки. Справжні спортивні черевики найвідоміших фірм, найновіші моделі, настільки нові, що в Італії вони іще не продавалися. Побоюючись митної інспекції, Цзян зволів вивантажувати їх у відкритому морі. В такий спосіб цей товар можна було викинути на ринок без податкового тягаря, а оптовикам не довелось би платити ввізне мито. Конкуренти усуваються завдяки нижчим цінам. Та ж сама якість товару, але зі знижкою чотири, шість та десять відсотків. Такі знижки не може запропонувати жоден торговий агент. Від цих відсотків залежить життя і смерть крамниці, ці відсотки спричиняються до появи нових універмагів, забезпечують гарантований дохід та отримання банківських позик. Ціни мають бути нижчими, ніж у конкурентів. Усе має переміщуватися швидко та потаємно, спонукати до купівлі чи продажу. Несподіваний кисень для італійських та європейських торговців. Кисень, що подається через порт Неаполя.