— Справжній романтик! — весело гаркнув Ґровер. — Ешлі, як ви познайомилися з вашим нареченим?
— У залі суду. Я писала статтю про судовий процес над однією зіркою в Атланті, він же представляв інтереси іншої сторони. Я взяла в нього інтерв’ю, а він запросив мене на побачення.
— Чудово! А які плани на медовий місяць?
— Італія. Двотижнева мандрівка — від Венеції до Флоренції.
Тут літак трохи труснуло.
— Суто з цікавості, пане…
— Ґровер, просто Ґровер.
— Добре. Ґровере, скільки ви маєте годин у повітрі?
Літак різко ліг на праве крило, а потім вирівнявся, від чого мій шлунок ледь не вискочив з рота.
— Вам, мабуть, цікаво, чи зможу я доправити вас на весілля і не врізатися в жодну гору дорогою?
— Ага.
Ґровер «помахав крилами» літака, очевидячки вихваляючись. Я зі страху вчепився в ручку над головою.
— Службу в армії брати до уваги?
— Без армії.
— Десь п’ятнадцять тисяч годин.
— А разом з армією? — Ешлі помітно заспокоїлася.
— Гадаю, до двадцяти.
Я відпустив ручку — пальці аж почервоніли від напруги.
— Ви як? Нормально? — весело спитав Ґровер.
Тут з-під його сидіння виліз пес, зручно влаштувався на колінах у свого господаря та почав роздивлятись нас через його плече. Енергії у цієї білки на стероїдах було хоч греблю гати — песик без упину крутився та щось там собі гарчав. Ноги по десять сантиметрів, зуби та хвіст — от і весь собака. Хоча поводився він так, наче вважав увесь літак за свою територію і навіть думки не припускав, що він тут не головний.
— Знайомтеся, це Танк — мій другий пілот.
— А в нього скільки годин у повітрі?
— Тисячі три чи чотири, — відповів Ґровер, хвильку поміркувавши.
Танк повернувся та почав уважно видивлятися щось попереду. Потім — вочевидь задоволений побаченим, — знову зник під сидінням.
Я трохи нахилився вперед, щоб роздивитися Ґроверові руки: великі, грубі, м’язисті, із сухою шкірою та великими суглобами. На пальці була потерта обручка: вона доволі вільно обіймала нижню частину пальця, але було зрозуміло, що через суглоб без мила її не зняти.
— А скільки ми летітимемо?
Він дістав з кишені срібного годинника та клацнув кришечкою (під нею була вицвіла фотографія вродливої жінки), потім поглянув на GPS і ще раз перевірив якісь прилади. Було видно, що він тут не новачок.
— Беручи до уваги боковий вітер, за дві години будемо на місці. — Він закрив годинника.
— Ґровере, а діти у вас є?
— П’ятеро. І тринадцятеро онуків.
— А ви часу не гаяли! — засміялась Ешлі.
— Аякже! Три сини та дві доньки. Наш молодший вже, мабуть, старший за вас. Бене, вам скільки років?
— Тридцять дев’ять.
— А вам, Ешлі?
— Хіба ви не знаєте, що не можна питати леді про її вік?
— Ну, не можна саджати двох людей на заднє сидіння цього літака, але я вже надто старий, щоб дотримуватися дурних правил. Та і вам там наче непогано.
— А чому не можна двох? — поцікавився я.
— Федеральна авіаційна агенція так вважає.
— Тож це виходить, я переступаю закон? — всміхнулась Ешлі.
— Спочатку треба розібратися, що таке закон, — буркнув Ґровер.
— Тобто зі злітної смуги ми підемо не у термінал, а до в’язниці?
Ґровер розсміявся.
— Загалом, вони й не знають, що в мене пасажири, тому навряд чи на вас там чекає поліція. Ну а якщо чекає, то я скажу, що ви захопили мій літак, узявши мене в заручники, а потім позиватимуся на вас до суду.
— А, ну тоді добре.
— Цей літак не може швидко й високо літати. Так що мені не потрібен повітряний коридор — я літаю за правилами візуального польоту.
— А це як? — Мені стало цікаво.
— Ну, якщо я планую летіти, керуючись візуальними орієнтирами, то не маю оформлювати план польоту, тому я цього й не роблю. Тож скільки вам років, Ешлі?
— Тридцять чотири.
Ґровер кинув погляд на GPS-прилад.
— Чорти б узяли цей вітер! Буря йде чималенька! Добре, що я знаю, куди летіти, інакше точно загубилися б. Які ж ви обоє ще молоді, — зауважив він. — Маєте ціле життя попереду. Усе б віддав, аби стати знов тридцятирічним і мати мізки, що маю зараз.
Ми якось притихли. Настрій Ешлі помітно змінився, і мені стало ніяково — адже це через мене вона переступає закон.
— Та не переймайтесь аж так, — спробував заспокоїти нас Ґровер. — Це незаконно, тільки якщо вас упіймають. А ніхто вас не впіймає. Уже за дві години сидітимете в аеропорту та чекатимете на свій рейс, — він відкашлявся.