Я підняв Наполеона та посадив їй на руки, а він устиг лизнути мене в обличчя. Ще я краще закріпив ті «черевички», що їх зробив для нього, і почухав пса проміж вух. Задоволений, він зник у спальнику Ешлі. Я розвернувся, застебнув на грудях ремені та почав тягти. З усіх наших днів у дорозі цей, напевно, буде найдовшим.
До обіду ми встигли пройти більше як три кілометри. Непогано, але я дуже втомився.
— Гей, може, трошки відпочинеш? — почувся голос Ешлі.
Я спинився та важко сперся руками на коліна, намагаючись відсапнути.
— Ага, хороша ідея, — зрештою мовив я та розстебнув ремені.
Під двома деревами неподалік була невеличка западинка, і я почав штовхати сани туди. Тут сніг піді мною різко провалився — часу зреагувати не було. Снігоступи зігнулися майже навпіл, і я провалився аж по шию. Удар припав на й без того зламані ребра. Ноги опинились у крижаній воді по самісінькі коліна. Легені пекло, вдихнути не міг. Інстинктивно я схопився за щось, що могло би стримати моє падіння — і то були сани. Унаслідок цього вони перекинулися набік, Ешлі разом з Наполеоном вивалилася назовні. Пес скиглив, а Ешлі кричала від болю.
Я спробував якось видряпатися, але мене затягувало у струмок. Опори для ніг не було, а кожен рух супроводжувався нестерпним болем у ребрах. Я завмер, зосередився та підтягнувся руками. Потім іще раз. Сантиметр по сантиметрові мені вдавалося витягти своє тіло з тієї діри. Було вкрай важко — мокрий сніг скидався радше на сипкий пісок. Зрештою мені пощастило видертися на поверхню.
Ешлі лежала за метр від мене, важко дихаючи та стискаючи кулаки. Я підповз до неї й оглянув зіниці — в них раніше за все видно ознаки шоку. Вона позирнула на мене, а потім звела очі до неба. Мабуть, цього її вчили на тренуваннях.
Я був геть мокрий приблизно по пояс. Вогню ми не мали, обом було страшенно боляче, а нам ще принаймні день іти по цій пекельній долині. У принципі, я міг би йти в мокрому одязі — він замерзне та стане кілком. Це краще, ніж якби він прилип до шкіри. Однак у мокрих черевиках я точно довго не витримаю. Я підтягнув до себе сани та, перевернувши їх, побачив діру приблизно на рівні плечей Ешлі. Мабуть, я порвав їх об щось, коли перекинув.
Треба оглянути її ногу. Я, як міг, трохи підняв їй голову та розстебнув спальник. Добре, що кістка не зламалася знову, але усі крихітні зв’язки у кістці, що тільки-но почали формуватися, розірвалися. Нога набрякала просто на очах.
Варіантів обмаль.
Можна викопати печеру в снігу й залізти туди в мішках. Але це не розв’яже нашу проблему, бо одяг, а найголовніше черевики, я таким чином не висушу. Так ми лише ще дужче зголодніємо і нікуди не просунемося. Моя куртка була суха — вона лежала у спальнику Ешлі. А ось шкарпеток я більше не мав, адже наразі обидві пари в мене на ногах і до рубця змокли. Проте найгірше — це дірка в санях. Якщо я їх тягтиму, вони закопуватимуться в сніг.
Якби була змога просушити ноги та знайти сухе взуття, я зміг би йти далі. Єдині сухі шкарпетки були на Ешлі, але вони все одно промокнуть, щойно я взую черевики. А ще конче треба придумати, як полагодити сани.
Якщо ще з годину назад наша ситуація була відчайдушна, то тепер вона опинилась десь на межі безнадійної. Голова впала на руки. Рішення я не мав. А треба якось рухатися, бо ж мені почали цокотіти зуби.
Я сів та зняв гетри, черевики і шкарпетки.
— Ешлі, я знаю, тобі зараз не дуже хочеться зі мною говорити, але чи можна позичити твої шкарпетки?
Вона кивнула. Кісточки її пальців уже побіліли. Я зняв з неї шкарпетки, а її голі ноги загорнув у свою куртку та знову сховав у спальник. Пухові спальники — гарна штука, але тільки коли вони сухі, тому зазвичай їх продають у майже герметичних мішках. Отож я дістав обидва такі мішки, свій спальник сховав назад у рюкзак, одягнув шкарпетки Ешлі, зверху надів герметичні мішки, а вже на них натягнув черевики. Для цього довелося спочатку розпустити шнурки, а потім знов їх зав’язати. Зверху на черевики я одягнув гетри, а на них опустив штани. Зазвичай гетри одягають на штани, але з мокрих штанів по нозі швидко натече у шкарпетки. Спробував походити — не надто зручно, наче в чоботах космонавта. Снігоступи врятувати не вдалося — вони зігнулися посередині й от-от зламаються.
Залишилася головна проблема: сани.
Ногу Ешлі треба будь-що тримати рівно, тому я не можу просто взяти її на руки та нести. Так я не тільки завдав би їй страшенного болю, а ще й знову зламав би кістку. Сани конче необхідні. Тож слід залатати чимось дірку. Та в мене не було нічого, крім зламаних снігоступів і рюкзака.