Посеред кімнати хтось звалив на купу два десятки подертих лавок та кілька сріблястих каное, які, либонь, чекали тут на весну. Ліворуч розміщувалася кухонна зона, а в дальньому кінці були сходи, що зникали десь нагорі. Я піднявся. На другому поверсі місця було приблизно вдвічі менше. Поверх розташовувався здебільшого над каміном. Дерев’яна підлога трималася тут на величезних тросах, прикріплених до сволоків даху. Вочевидь, це була спальня, бо я нарахував п’ятдесят-шістдесят двоповерхових ліжок, помережених візерунками та малюнками, а також повідомленнями про те, хто кого любить. Посеред кімнати насмітила білка — покинула залишки шишки. Ще хтось погриз шматок пінопласту й теж не прибрав за собою. На підвіконні утворився цілий цвинтар мух, бджіл та інших комах. Електрики тут не було, як не було й вимикачів на стінах. І геть усе вкривав грубезний шар пилу.
Наполеон вискочив зі спальника Ешлі й утяв чотири кола по кімнаті, супроводжуючи свій рух дзявкотом. Потім повернувся до мене та залив слиною усю мою ногу.
Я затягнув сани в кімнату, а потім поближче до каміна, де заходився розпалювати вогонь. Шукаючи щось маленьке, що можна б використати для цього, я знайшов коробку з-під осмолу[42] та розсміявся. Розклавши невеличкий вігвам — маленькі тріски внизу разом зі шматками картону зі старої коробки, більші нагорі, — я витяг свій лук та почав крутити.
— Гм… Бене! — почувся голос Ешлі.
— Що там таке? — Якраз з’явився перший дим, і я не хотів відволікатися.
— Ось що! — вона тицьнула пальцем у поличку над каміном, де стояла пляшка рідини для розпалу. Майже повна. А поруч із нею — коробка сірників. Я швидко облив рідиною свій вігвам, чиркнув сірником і кинув його на змоклий папір.
Коли я почав працювати в лікарні та отримувати зарплатню лікаря, я чомусь став більше часу проводити у дýші. Навіть голитися почав у душі. Звісно, це вже розкіш, але мені страшенно подобається дихати гарячою парою, стояти під струменями гарячої води — загалом розслаблятися. Власне, саме так я і почувався, дивлячись на велике тріскуче вогнище.
Я вщент промок. Кожен клаптик мого одягу був мокрий та холодний. Руки в мене потріскалися, бо ті джинсові обмотки вже давно нікуди не годились. Я сів до вогню, простяг руки та почав розмотувати ганчірки. Ешлі мовчала, і я теж. Звільнивши руки, я зняв мокру куртку і светр, сів поруч із Ешлі та міцно її обійняв.
Ми зрештою можемо перепочити. Можемо дати одкоша тій безнадії, що висотувала з нас життя.
Тільки-но будівля прогрілася, я знов пішов нагору та оглянув ліжка. Усі були порожні, крім одного. На ньому лежав подвійний поролоновий матрац, який хтось трохи погриз із країв. Я збив з нього пилюку — курява знялась у повітря густою хмарою, — та потяг униз, де розклав перед каміном. Наполеон миттю застрибнув на нього якомога ближче до вогню та скрутився калачиком. За кілька хвилин, поки мене не було, тут стало дійсно тепло.
Спочатку я дістав з рюкзака свій спальний мішок та розгорнув його на матраці, а потім обережно допоміг Ешлі перелізти з її спальника в мій. Вона вже зовсім не мала сили. Я підклав їй під голову свій наплічник, зняв з ноги шину та роздягнув. Одежину поклав поруч зі своєю курткою на лаві. Влаштувавши Ешлі, я почав роздягатись і сам. Із сухого у мене лишилися спортивні труси, що їх Рейчел подарувала мені багато років тому. Це був скоріше жарт, аніж справжній подарунок, але виявилося, що вони дуже зручні.
У цьому одязі я й пішов оглядати кухню.
Тут були дві великі дров’яні грубки, з яких виходив великий чорний комин та зникав десь у стіні. Посеред цієї частини приміщення стояли кілька довгих столів для приготування їжі, а коло іншої стіни була величезна раковина з іржевідпорної сталі та великий білий газовий водонагрівач над нею. Узагалі схоже, що тут було все для того, щоб обслуговувати велику кількість людей.
Я покрутив кран, але воду, либонь, перекрили. Під нагрівачем не горів вогник. Я штовхнув бак рукою — повний. Треба розпалити. Відкрутив газовий кран — запахло пропаном, і я чиркнув сірником. Потому я заходився розпалювати піч — відкрив затулу на трубі та наклав побільше дров. Поруч знайшовся великий казанок, у який я напхав снігу.