— Я завжди насміхаюся… чи насміхався з білизни, яку носила Рейчел. Мені завжди кортіло бачити на ній щось із «Вікторіяз Сікрет», щось вишукане. А їй подобалася функціональна білизна, спортивна. Ніякої краси. Якось я подарував їй трусики в «бабусиному» стилі — на кілька розмірів більше, ще й затуляють майже весь живіт. А вона справді їх одягла. А потім ще й подарувала мені оце.
— А куди тут вставляють батарейки? — гигикнула Ешлі.
Добре нарешті разом сміятися.
— Вона ще й листівку до них приклала. Адресувала Кермітові[43].
— Навряд чи Керміт став би в таке вбиратися.
— Ну а я ось іноді вдягаю.
— Чому?
— Щоб нагадати собі дещо.
— Що саме?
— Я інколи починаю ставитися до життя надто серйозно, і мені не завадить трохи посміятися.
— Я теж, мабуть, носила б такі, — кивнула вона. — А тобі ще не завадила б футболка з написом «Скажи креку ні».
Скоро Ешлі втомилась, і я обережно опустив її назад на спальник, підмостив щось під голову та налив чаю.
— Ось, випий ще.
Вона зробила кілька ковтків, а я тим часом підняв вище її ушкоджену ногу, щоб зменшити набряк. Мабуть, доведеться знов обкласти снігом.
А ще треба перевірити інші будівлі й пошукати їжу і якусь мапу. Та наразі я надто зморився, на вулиці вже стемніло, а сніг щільно затрушував вікна. А ще надто вже тут було тепло коло каміна… Я нарешті зігрівся, наївся й висох.
Свій спальник я поклав на підлогу, почухав на ніч Наполеона та влігся.
Я вже майже заснув, аж раптом збагнув дещо. Коли ми з Ешлі зображали оті танці, коли вона тулилася до мене, коли я відчув тепло жіночого тіла — я жодного разу не згадав про дружину.
Сон від мене втік, і я, як був босий, вислизнув надвір, де мене страшенно знудило. Говорити я зміг не скоро.
Розділ тридцять перший
Привіт. Це я, Керміт. Ешлі питає, як у ті мої труси вставляються батарейки. Я втратив трохи ваги, отож вони на мене завеликі. Не сказав би, що вони й раніше мене прикрашали, але зараз точно не стало краще.
Пам’ятаю, як через три місяці тебе почав турбувати твій «животик». Я став помічати, як ти зиркаєш на своє віддзеркалення та не можеш збагнути, як до себе ставитися. Ти не хотіла носити вільний одяг, але не могла вбиратись і у вузький. Була наче ще «не така вже й вагітна», але і не вагітною ти нікому б не здалася. Твій живіт був розміром з волейбольний м’яч. Тоді саме вийшов фільм «Вигнанець» із Томом Генксом, і ми почали називали дитину Вілсоном[44].
А потім дитина почала рухатися. Вона постійно переверталась у твоєму животі. Ти надсилала повідомлення мені на пейджер, а я телефонував тобі з операційної:
— Пейн слухає, мем.
— Вілсон хоче з вами поговорити.
— З’єднайте нас.
Ти прикладала слухавку до живота, і я говорив з нашим сином чи, може, донькою. А потім ти казала:
— Ой-ой, він брикнувся! Мабуть, буде футболістом! — Або ж: — Ні, анічогісінько. Либонь, спить.
Минув четвертий місяць. П’ятниця, я затримався на роботі, а тобі страшенно закортіло смаженого луціана[45]. Ми замовили столик у гриль-ресторані. Коли я зайшов додому, ти якраз була в душі. Я зазирнув у ванну й побачив, як ти змиваєш із волосся шампунь. Ти мене не помітила, а я сперся на двері та розв’язав краватку. Видовище було просто чудове. Ти — мокра, вагітна, сяйлива… моя.
Нічого прекраснішого та звабливішого я не бачив ніколи в житті.
Аж раптом ти мене помітила.
— Гей, тобі краще не дивитися так на мене — ану як мій чоловік побачить.
— Він мене зрозуміє.
— Та що ти кажеш? А хто ж ти такий?
— Твій… лікар.
— Що, правда?
— Ага.
— І що, лікуватимеш мене?
— Та тебе наче вже хтось полікував, — підняв я брови та всміхнувся.
Ти розсміялася й за краватку потягла мене до себе.
Рейчел… коли я дивлюсь у минуле, на своє життя, та шукаю якусь мить, що стала б його кульмінацією — я думаю саме про той момент. Якби Господь дозволив мені повернутися в минуле і знову пережити лиш одну мить, — я обрав би саме цю.
43
Жабеня Керміт — одна з ляльок Маппет-шоу, найвідоміша. Навіть брала участь у багатьох американських ток-шоу як окремий персонаж.
44
Оригінальна назва «Cast away». Фільм 2000 року. Головний герой опиняється на безлюдному острові, де проводить чотири роки. Вілсоном він називав м’яч, який став йому за друга.