6.
Практично ж вихід Юрка із нашої компанії створив нам ряд незручностей. Раніше, коли нас було четверо хлопців і троє дівчат, обходилися без проблем: то на якусь гулянку котрийсь із хлопців не прийде, то Юрко сам відмовлявсь од усамітнень із дівчиною, інколи ми жеребкували і визначали ь такий спосіб вільного від «лінивого кохання», полишеному залишалося зітхати, коли інші з дівчатами гуляли, — до речі, такий тоді сторожував місце бенкетування. Жоден із хлопців у такій ситуації не ремствував. Танці ж тоді були такі, що нар не потребували, кожен — сам по собі, наближався до тієї чи іншої дівчини, — і все було, як кажуть, о'кей!
Тепер же ситуація стала трохи інша: четверо дівчат і троє хлопців. Відставляти якусь дівчину з гулянки було неетично, дівчата на такі речі чутливіші і схильніші до образ; займатися груповим сексом ми рішуче не бажали: ні хлопці, ні дівчата, найбільше дівчата, бо кожна з них мала потайний намір когось принадити до «активної любові», тобто заволодіти хлопцем як своїм — здається, це й приваблювало їх пробувати в компанії; і до того, сказати б чесно, зрештою, й ішлося — таке закріплення чим далі відчувалося: мене — до Оксани, Олега до Лєни, а Геннадія до Марти. Горбунка Зоя, отже, ставала цілком зайва, але ж не прогнати її через це? Ні, такого ми не могли, тим більше, що поводилася вона після цієї історії з Юрком просто й натурально, при зустрічі з кожним із нас зупинялась і входила в балачки, за винятком, звичайно, Юрка; я навіть раз побачив через вікно, як вони, випадково здибавшись із Юрком, пройшли одне повз одного як незнайомі, після чого Юрко пришвидшив ходу і від Зої ледве не побіг, а вона пішла своєю дорогою, гордо випростана й непорушна.
До речі, саме цей момент мене глибоко зацікавив, навіть схвилював, бо, як уже казав, спалахую, зустрічаючи податливих дівчат. Отож у мені відразу ж прокинулася думка: а чи не поживитися тут і мені, коли між нею та Юрком все закінчилося так просто і без ускладнень?.. Вирішив трохи зачекати і перевірити ситуацію з елементарної перестороги, щоб не втрапити в історію, подібну до пригоди із Клавкою. Отож поспішати тут не було куди: час є, хоч гріх казати, що мене не з'їдав отой дон-жуанський вогонь, що уподібнює хлопців до метеликів, які летять на вогонь і в ньому щасливо чи нещасливо спалюються. Окрім того, продовжував Зоєю бридитися і захоплюватися водночас. Вона знову почала нескромно приходити в мої сни, і коли думав про неї, відчував біля серця привісочок тьми, круглий, ніби плід, і та гаряча пітьма-плід у моїх грудях стискувалася до розмірів сливи або ж розросталася до розмірів моїх грудей і розпирала їх, обливаючи вогнем нутрощі, — інколи то було таке сильне почуття, як сердечний біль, що його, справжнього, я ніколи не відчував.
Одного разу горбунка Зоя, здибавшись, пограла переді мною очима, від чого тьма в моїх грудях сколихнулася, і запитала:
— Дивно, ми не сходимося — чи не пора? Я 6 не проти побацати!
Сказано це було в лоб, що примусило мене внутрішньо вразитися: чого це вона на нас напирає? Але Зоя недаремно звернулася з цим до мене, адже в нас було прийнято, що сигнал до гулянки подаю я, — отож знала, на кого натискати. Рятувало її хіба те, що ті напірні слова вимовлено цілком натурально, просто й ніби наївно, але очі при цьому розширено дивилися на мене і з них лилась така потужна енергія чи сила, що я не міг не знітитись, обличчя ж її при цьому залилося світлом і стало по-справжньому прекрасне: такий собі янгол із горбом, подумав я трохи злостиво, бо важко було встояти перед цим відвертим чаруванням.
— Бачиш, — сказав я ухильно, — ми народ неорганізований і спонтанний. Але щось придумаємо.
Придумувати треба було мені — це річ конечна. А придумати я мав просте: кого з дівчат від чергової прогулянки відшити, щоб не було ображених. І я тоді через маленьку озлість до горбунки Зої, що вона так одверто мене чарує та й напирає з гулянкою, вирішив відшити саме її, в науку їй і з відчуття святої помсти за Юрка, якого вона, може, й мимовільно, викинула з нашої компанії. Знав, що Зоя не купається, аби не роздягатися й не показувати своєї спотвореної спини (так було й після останньої гулянки, коли не попливла з нами, а пішла камінням), — отже, я вирішив організувати виїзд Геннадієвою вантажівкою на міський пляж за місто. Накупавшись і насмажившись між напівголих тіл, ми від'їхали б угору річкою і влаштували б бенкет вже в місці дикішому, де людей мало і де є умови, щоб розійтися попарно. Потім повернулися б вантажівкою назад, відбувши в черговий раз зі своїми дівчатами «ліниве кохання». План був, можна сказати, геніальний, у цій ситуації горбунці Зої випадало 6 від участі у вилазці відмовитися.