Отже випадало, що Олегове гріхопадіння мало відбутися в якихось інших умовах, ніж це сталось із Юрком та Геннадієм, та й справді: чому все мало відбуватися за однією і тією ж схемою, і чому обов'язково при зборі компанії? Чи не міг Олег десь просто перестрінутися із Зоєю на вулиці, вони б між собою, як то кажуть, «знюхалися 6» і подалися через річку на той бік, де горбунка щасливо спалила 6 і Олегові вуди, і він би так само щасливо повернувся до своєї Л єни, щоб з'єднати з нею свою долю, несучи в душі та тілі ганьбу, а на вустах — лайку. Але річ у тім, що Олег при його делікатності щодо стосунків із «ущербними», та й зі спонук самооборончих, ніколи не дозволив би собі зупинитися з горбункою серед вулиці, що дозволяв собі часом я, а тим паче на очах сусідів повести її на той бік, адже чудово знав, що кожен його рух був би пильно простежений, у чому не було жодного сумніву, зважаючи на норови нашої околиці; відтак, розказував мені Олег, зовсім змучений від любовного чаду й шалу, які запалила в ньому горбунка Зоя, схудлий і з темними колами під очима, ця відьмиця скрутить його, як баранчика і виставить десяток свідків, що він із нею ходив, і та відьмиця, сказав Олег, припише йому бахура, отого байстрюка, що його їй настругали Юрко з Геннадієм, і через це потім кілька десятків років він, дурень, платитиме аліментики.
— Нє, я нє такой остолоп! — сказав Олег, обертаючи як божевільний круглими очима в мішках довкола них, що з'явилися од закипілої в ньому до горбунки Зої хіті. Бо це вже був факт: горбунка Зоя запалила його пристрастю, а можливості більш-менш безпечного її вдоволення Олег не мав. Він з цим иереді мною і не крився:
— Понімаєш, — говорив Олег, — я в нечистую силу не верю, но тепер сомніваюсь. Понімаєш, када я попадаю в лучи лйо взгляда, — він так і казав: «лучи їйо взгляда», — шото странное зо мной делаїца. Нє, ти понімаєш?
— Це гніноз, — сказав я.
— Думаєш? Но при гіпнозе человек отключаїца, тоїсть делает усьо несознательно. А я ведь у сознанії. Да, мне хочіца плюнуть на всьо і іти с ней, но собой я владею же?
— Різні бувають гіинози, — це так званий amora hipnos, — безапеляційно сказав я, на ходу придумавши цю назву.
— А шо ето значіт?
— Буквально: любовний гіпноз, — мовив я і виклав йому цілу теорію, яку й досі вважаю підставовою і не такою вже дурною:
— Розумієш, у народній магії є таке поняття, яке всі ми знаємо, — зветься «чари». Ну, оце пісенне й банальне «чари кохання», чи «дівчина його очарувала», «дівчинонька-чарівни-ченька» та інша бридня. Були ще такі поняття, як «приворот», що є формою народної магії. Інколи такі речі робили самі дівчата, виконуючи певні магічні дії, а часом виконували для них такі дії чарівниці, тобто старі жінки, за певну плату, ну, їх звали ще відьмами. Практика чарування, — сказав я цілком авторитетно, — вдосконалювалася продовж віків, і не думаю, що це тільки самі брехні забобонних бабів. Магія і є формою гіпнозу, об'єкт може позбавлятися самоконтролю тільки частково, але психіка при цьому деформується так, що хлопець починає, як то кажуть, «сохнути за дівчиною» і спалюється від любовного шалу, безсилий собою керувати.