— Мадам, — сказав я, пускаючи синє колечко диму. — Чи не вважаєте: нелогічно виходить. Ви мене нищите в ім'я своєї любові, то до чого, прошу мені сказати, та любов?
— До того, що мусиш мене полюбити! — сказала горбунка Зоя, вкрадливо до мене наближаючись і несучи напоготові алебарду. Вода, що лилася з моїх стегон-ринв, викочувалася на заросле сухою травою подвір'я й оточувала пенька-колодку, де рубалися дрова, а цього разу мої ноги, — уламки їхні стирчали з води цурпалками.
— Але це безглуздо, мадам, «мусиш мене полюбити», — сказав я, обпертий об стіну із гнилих колод. — Хіба змушена любов — любов?
— А мені байдуже, — сказала горбунка Зоя, зводячи над головою алебарду. — Зараз тобі буде капець!..
Я прокинувсь у холодному поту...
Але такий бузувірський сон привидівся мені лишень раз, очевидно, для острашки: нормальний елемент при чаруванні. Інші сни були мирніші, спокійніші, здебільшого еротичного і не завжди пристойного характеру, із надмірностями, про які розповідають тільки в брутальних чоловічих товариствах: чи й це був елемент чарування, не знаю, — очевидно, що так. Я навіть почав записувати ці сцени із чисто наукового інтересу (відомо, що сни мають здатність забуватися), щоб збагнути, чи є система в тому чарівницькому сеансі. І помітив, що таки є: то масована атака на моє тіло, але не на розум, бо навіть уві сні, як в описаному вище, я збагнув тверезість мислення. Але тіло моє не було моїм союзником, воно попри все завойовувалося, кволішало, слабшало і виявляло капітулянтські настрої. Через це я чудово тепер розумів, чому такий виснажений і схудлий був Олег у той час, коли подібні атаки велися проти нього, та й чому став опісля ненажерою, хотів поповнити своє виснаження і так і не зупинився. Я теж ходив невиспаний, млявий, а водночас запалений любовною тугою, яка іноді доводила мене до того, що аж вити хотілося.
(Записів еротичних снів оповідач цієї історії мені не дав, хоч дозволив прочитати, я їх не подаю в переказі, щоб охоронити цноту читача — їх міг би подати без моральних засторог хіба Юрій Андрухович чи його епігони; я ж такі застороги маю, отож хай читач, схильний до статевих надмірностей, мені вибачає, — на письмі ці записи звучать бридашно; опісля оповідач ці записи спалив, щоб вони не потрапили на очі його дітям, які мають звичку нишпорити, де тільки можна, та й не хотів, щоб вони потрапили на очі Оксані, бо та теж любила зазирнути куди не треба; Оксана, вийшовши заміж за оповідача цієї історії, почала виявляти певну нетерпимість до свого чоловіка, і він міг побоюватися, що після прочитання записів тих снів вдарили 6 грім та блискавка, і то не ліпше, як розрубування його тіла на частини. До речі, в житейській практиці такі вандальські акти жінки справді здійснюють і не раз, і не уві сні, тож оповідач мав підстави остерігатися. — Примітка автора.)
Система чарівницьких заходів горбунки Зої була в тому, що все, що відбувалося у снах та в дійсності, різко між собою дисонувало: в дійсності все було чудово, симпатично, привабливо, а в снах бридашно і жахно; отже, як у видимій іпостасі горбу нки Зої помічалася диспропорція і з'єднаність красивого й потворного, так і чуттєвий образ її творився на тій-таки основі, тобто на дисонансі.
Які ж висновки зробив я з усього того, підсумувавши свій досвід, і, як кажуть науковці, «зібраний матеріал»?
Перше: любов між мною і горбункою Зоєю, — а що це була таки любов, не будемо лукавити і блазенно ховати обличчя в подушку, — була найзаиеклішою поміж нас війною.
Друге: та війна велася — як любили зображати в середньовічні часи, особливо в пізньосередньовічні, — в мені як змагання душі та тіла, тобто розуму і похотіння гріха.
Третє: посудом для діяльності розуму був день, а для діяльності похотіння гріха — ніч.
Четверте: горбунка Зоя стала втіленням цих двох різноякостей, не тільки у своєму фізичному образі, але і в духовному, отже, вона — ніби оживлений символ, образ духовної брані.
Вже зазначалося, що я в цій війні не переміг, і нічого дивного в цьому нема: поки топчемо грішну землю, інакше й бути не може.
«Голова наша в повітрі, тобто в небі, — сказав якийсь мудрець,
— а ноги в землі, тобто в поросі, що є прах».
11.
То був перший акт моєї трагедії, чи трагікомедії, чи драми
— хай читачі визначають це самі, хто як знає і вміє.