Вийшов на знайомі вулиці (і досі не тямлю, де ж саме відбулася та зустріч), а тоді спустивсь униз до себе на околицю, до Чуднівського мосту.
Перша, кого я зустрів, була Марта, вона тепер виглядала, як натоптана бочечка, а лице мала кругле, мов тарілка, на якій закандзюбинкою стирчав кирпа-носик. І я раптом згадав, що саме вона загрожувала колись облити горбунку Зою сірчаною кислотою. Я розповів їй про зустріч із Зоєю і жартома спитав, чи не її це робота?
Але нічого нового, виявляється, я Марті не сповістив. Вона про те, що сталося із горбункою, знала, тож, цокочучи, розповіла, що ту відьмугу покарала одна рішучіша за неї, Марту, жінка, бо та відьмуга причарувала її чоловіка. Ба більше, Марта навіть назвала імена й тієї рішучої жінки, і її зачарованого горбункою Зоєю чоловіка, а знає Марта про те, бо рішуча жінка, як сказала колишня моя приятелька, «з нею разом работає».
Ми ще потеревенили трохи та й розійшлися. Цілий день ходив я під враженням від тієї зустрічі, як і від того, що почув.
Виявляється, і досі до долі горбунки Зої байдужий не був. Цілий день иереді мною висів її жахнючий образ, але вже під вечір відтворити в уяві його не міг, натомість спливло колишнє її обличчя, тонке і прекрасне. Воно непокоїло мене до сну, а вві сні вона з'явилася до мене як давно-колись: струнка, гола і прегарна, і я вві сні пристрасно її відлюбив. Але закінчити нам не дала якась, не пригадую яка, завада. Від того прокинувся і почув, як хропе поруч моя жінка — Оксана. Я був збуджений, знервований, розпашілий, тому перевернув Оксану на спину і пристрасно довершив акт; не буду стверджувати, однак, що Оксана при цьому прокинулась. Але вві сні вона мило всміхалася, а хто їй снився, я ніколи не довідаюся; переконаний, однак, що не я.
Конча-Озерна — Київ 1994 р.