Лідія була високою і впевненою в собі дівчиною міцної статури з добродушним виразом обличчя, що мало прекрасний колір. У своєї матері вона була улюбленицею і завдяки цьому ще у ранньому віці почала з'являтись у товаристві. Вона відзначалася надзвичайною життєрадісністю і природженим почуттям власної значущості, котре переросло в самовпевненість через люб'язну увагу з боку офіцерів, котрі відчули прихильність до Лідії завдяки щедрим обідам, що їх давав її дядечко, а також завдяки її невимушеним манерам. Тому вона без усякої ніяковості звернулася до містера Бінглі з приводу балу і напрямки нагадала йому про його обіцянку, додавши при цьому, що коли він її не дотримається, то не оббереться ганьби на весь світ. Його відповідь на такий раптовий напад прозвучала прекрасною музикою у вухах її матінки.
— Запевняю вас, що я абсолютно готовий виконати свою обіцянку; коли одужає ваша сестра, то, будь ласка, — ви самі зможете назвати точну дату балу. Ви ж не збираєтеся танцювати під час її хвороби?
Лідія заявила, що вона задоволена почутим.
— Так, звичайно! Краще почекати, доки не одужає Джейн, а там дивись — і капітан Картер повернеться до Меритона… А після того, як бал влаштуєте eu, я наполягатиму, щоб еони теж влаштували бал. Я скажу полковникові Форстеру, що коли він цього не зробить, то це буде ганьба на весь світ.
Після цього місіс Беннет із дочками поїхала, а Елізабет відразу ж повернулася до Джейн, залишивши свою поведінку та поведінку своїх родичів на поталу коментарям з боку двох дамочок та містера Дарсі. Жінки почали гудити її, однак, незважаючи на всі ті шпильки, що їх відпускала міс Бінглі з приводу прекрасних очей, їй так і не вдалося залучити останнього до цього заняття.
Розділ X
Наступний день минув майже так само, як і попередній. Кілька вранішніх годин місіс Герст та міс Бінглі провели з хворою, яка хоч і поволі, та одужувала; а ввечері Елізабет приєдналася до товариства у вітальні. Однак на цей раз столика для гри в мушку не було. Містер Дарсі писав листа своїй сестрі, а міс Бінглі, сидячи біля нього, спостерігала за цим процесом, час від часу заважаючи йому проханнями приписати що-небудь од свого імені. Містер Герст і містер Бінглі грали в пікет, а місіс Герст — дивилася за грою.
Елізабет зайнялася шитвом, не без цікавості прислухаючись до розмови між Дарсі та його приятелькою. Безперервні похвали з боку міс Бінглі чи то стосовно його почерку, чи то стосовно акуратності рядків або обсягу самого листа — у сполученні з цілковитою байдужістю до похвал, яку виявляв Дарсі, складали цікавий діалог, котрий повністю збігався з уявленням Елізабет про кожного з них.
— Міс Дарсі так зрадіє, коли отримає цього листа!
Він не відповів.
— Ви так незвично швидко пишете.
— Ви помиляєтесь. Я пишу досить повільно.
— Мабуть, протягом року вам доводиться писати дуже багато листів! І ділових — також! Вони видаються мені такими нудними!
— Тож радійте, що займатися ними випадає мені, а не вам.
— Будь ласка, напишіть вашій сестрі, що я скучила за нею.
— На ваше прохання, я вже одного разу це зробив.
— Здається, ваше перо погано пише. Давайте я вам його застругаю. Я дуже добре вмію це робити.
— Дякую, але я завжди сам гострю свої пера.
— Як вам вдається писати такими рівними рядками?
Він промовчав.
— Перекажіть вашій сестрі, що я рада її успіхам у грі на арфі; і, будь ласка, напишіть їй, що я просто в захваті від виконаного нею чудового ескізу столу і що мені він видається набагато кращим за той, який зробила міс Грантлі.
— Може, ви мені дозволите відкласти ваші захвати до мого наступного листа? Наразі я не маю для них належного місця.
— О, це не має великого значення. Все одно я побачу її в січні. А ви завжди пишете їй такі прекрасні довгі листи, містере Дарсі?
— Зазвичай вони довгі, а прекрасні вони чи ні — вирішувати не мені.
— Я завжди вважала, що людина, здатна писати довгі листи, не може писати погано.
— Керолайн! Такий комплімент для Дарсі не годиться, — скрикнув її брат. — Тому що листи даються йому нелегко. Він навмисне підшукує якомога довші слова. Правда ж, Дарсі?