Не дивно, що та заскочила їх зненацька, — але їхньому здивуванню не було меж.
Леді Кетрін увірвалася до кімнати ще менш люб’язно, ніж завжди, відповіла на привітання Елізабет лише легким кивком, відпустила своїх охоронців і всілася, не промовивши ані слова. Елізабет сказала матері, хто це, хоча гостя й не намагалася представитися.
Місіс Беннет, звісно, здивувалася, але спробувала прийняти її ясновельможність щонайлюб’язніше. Просидівши якусь мить мовчки, та сухо кинула до Елізабет:
— Сподіваюся, ви здорові, міс Беннет. А ця пані, я так розумію, ваша мати?
Елізабет стримано кивнула.
— А ото, мабуть, одна з ваших сестер?
— Так, мем, — улесливо відповіла місіс Беннет, рада нагоді познайомитися з леді Кетрін. — Це моя друга наймолодша донька. Моя наймолодша нещодавно вийшла заміж, а найстарша розгулює в садах з юнаком, який, сподіваюся, незабаром стане членом нашої родини.
— Парк у вас дуже скромний, — сказала леді Кетрін, трохи помовчавши.
— Звісно, з Розінґзом його не порівняти, міледі.
Елізабет думала, що тепер леді Кетрін висловить співчуття у зв’язку зі смертю Шарлотти й містера Коллінза, бо чого б іще вона приїхала? Проте співчуття не прозвучало, і вона не знала, що й думати.
Місіс Беннет люб’язно запропонувала її ясновельможності різні наїдки, проте та рішуче й не надто чемно відмовилася. Підводячись, вона кинула до Елізабет:
— Міс Беннет, по той бік моріжка я бачила ошатненьке додзьо. Я хотіла б його оглянути, якщо ви складете мені честь і проведете мене.
— Іди, любонько! — вигукнула її мати. — Покажи її світлості, що тут у нас і як. Думаю, їй сподобається наша колекція.
Елізабет послухалася і, ненадовго забігши до своєї кімнати по парасольку від сонця, знову приєдналася до шляхетної гості. Коли вони перетинали хол, леді Кетрін прочинила двері до їдальні й вітальні і, коротко їх оглянувши, ухвалила вирок: виглядають вони цілком стерпно.
Карета й далі стояла біля дверей. Елізабет побачила, що леді Кетрін приїхала з покоївкою-гейшею. Мовчки вони рушили в бік додзьо; Елізабет постановила, що й не намагатиметься підтримати розмову з жінкою, яка нині поводилася ще грубіше і зверхніше, ніж зазвичай.
«І чому я взагалі думала, що вона схожа на свого небожа?» — розмірковувала Елізабет, вдивляючись у її обличчя.
Щойно вони зайшли в додзьо, леді Кетрін завела таку розмову:
— Звісно, ви, міс Беннет, пречудово розумієте, чому я до вас навідалася. Ваше серце й сумління нашіптують вам відповідь.
Елізабет втупилася в неї зі щирим подивуванням.
— Ви помиляєтеся, мем. Я не маю ані найменшої гадки, чим ми завдячуємо вашим відвідинам.
— Міс Беннет, — суворо відрубала її ясновельможність, — ви, напевно, розумієте, що зі мною жартувати не варто. Хочете лукавити — на здоров’я, але я буду з вами відверта. Мої щирість і відвертість такі ж знамениті, як моя вправність у бойових мистецтвах. Два дні тому я отримала тривожну звістку. Мені доповіли, що не лише вашій сестрі пощастило на вигідний шлюб, а й ви, міс Елізабет Беннет, сподіваєтеся на союз із моїм небожем, містером Дарсі. Я певна, що це зухвала брехня, і ніколи не заплямувала б честі небожа припущенням, наче його могла зацікавити дівчина такого вульгарного походження. Проте я все одно постановила негайно вирушити сюди і повідомити, що я з цього приводу думаю.
— Якщо ви були певні, що то неправда, — відповіла Елізабет, червоніючи від обурення, — то цікаво, чому ж ви завдали собі клопоту рушити в таку довгу мандрівку. Навіщо це вашій ясновельможності?
— Щоб із перших вуст почути, що це неправда.
— Але ж відвідини Лонґборна, де мешкає моя родина, лише підтвердять чутки, — холодно проказала Елізабет, — якщо, звісно, такі чутки — не плід чиєїсь уяви.
— Що значить «якщо»? Мовби ви самі не чули? Може, ви й самі про це розпатякуєте? Хіба ви не знаєте, що це у всіх на язиці?
— Вперше чую.
— Можете підтвердити, що ці чутки безпідставні?
— Я й не претендую на таку відвертість, якою хизується ваша ясновельможність. Ви можете ставити запитання, але я маю право не відповідати.
— Це неприпустимо. Міс Беннет, я маю право почути відповідь. Він — мій небіж — пропонував вам руку і серце?