Із невимовною огидою старша леді послухалася. А Елізабет, навіть не вклонившись, розвернулася й покрокувала до дому.
І вже коли піднімалася сходами, стараючись приховувати свої рани, почула, як від’їжджає карета. Мати нетерпляче подалася за нею, щоб спитати, чому леді Кетрін не перепочила в них.
— Бо не схотіла, — відповіла їй донька.
— Така ошатна пані! Її відвідини — така честь для нас! Напевно, вона тільки для того й заїхала, щоб висловити свої співчуття після смерті містера Коллінза і його дружини. Мабуть, вона їхала деінде і, проминаючи Меритон, вирішила завітати й сюди. Ліззі, вона тобі нічого не сказала?
Елізабет мусила збрехати — не могла ж вона розповісти, що сталося насправді.
Розділ 57
ЕЛІЗАБЕТ НЕЛЕГКО БУЛО приборкати почуття після цього дивного візиту, і думати про нього вона не перестала, навіть поховавши нін-дзя. Схоже, леді Кетрін зважилася на таку довгу поїздку лише для того, щоб покласти край її гаданим заручинам із містером Дарсі. Елізабет уявити не могла, звідки взялися такі чутки, аж доки не згадала, що Дарсі — близький друг Бінґлі, а вона — сестра Джейн. В очікуванні одного весілля всі передчували інше. Вона й сама сподівалася, що заміжжя сестри їх зблизить.
Утім, можливі наслідки поєдинку з леді Кетрін її все ж непокоїли. Та затялася проти їхнього шлюбу, тож Елізабет була певна, що вона обов’язково переповість усі деталі поєдинку небожеві. А він шанував тітку і міг потрапити під її вплив.
Раніше він, схоже, вагався, як учинити, але поради й благання близької родички могли розвіяти його сумніви та схилити до думки, що краще не ризикувати честю. Тоді він більше не повернеться. Леді Кетрін, напевно, заїде до нього, коли повертатиметься додому через Лондон. Хтозна, що він подумає, коли побачить зранену тітку. Напевно, розізлиться на ту, що завдала їй болю.
Ціла її родина була вражена, коли довідалася, хто приїздив, проте всі слухняно погодилися з версією, яка задовольнила цікавість місіс Беннет, і Елі-забет майже ніхто не піддражнював.
Наступного ранку, коли вона спускалася до вітальні, її перестрів батько, який вийшов із бібліотеки з листом у руках.
— Ліззі, а я саме тебе шукав. Ходімо до мене в кімнату.
Вона послухалася. Їй було дуже цікаво, що то за лист батько тримав у руках. Несподівано їй сяйнув здогад, що лист міг бути від леді Кетрін; збентежена, Елізабет дорогою намагалася вигадати, як же йому все пояснити.
Вони підійшли до каміна й посідали.
— Сьогодні вранці я отримав листа, який вразив мене до глибини душі, — почав батько. — Йдеться в ньому передовсім про тебе, тож, гадаю, тобі слід із ним ознайомитися. Я й не здогадувався, що аж дві мої доньки ось-ось вийдуть заміж. Дозволь тебе привітати з таким досягненням.
Елізабет умить зашарілася: схоже, лист був від небожа, а не від тітки. Вона не знала, що й думати — чи то тішитися, що він запропонував знову, чи то лютувати, що він написав не їй самій. А батько тим часом вів далі:
— Схоже, ти розумієш, про що йдеться. Панянки в таких речах тямлять, проте, напевно, я навіть тебе здивую, коли назву ім’я твого шанувальника. Цей лист від полковника Фіцвільяма — доки я не отримав цього послання, я про нього й не чув.
— І що ж пише полковник Фіцвільям?
— Усе коротко й по суті. Спершу він вітає нас із близьким заміжжям Джейн, про яке, схоже, почув від якогось доброзичливця. Не буду випробовувати твоє терпіння й зачитувати цю частину. Що ж стосується тебе, то ось що він пише: «Привітавши Вас із цією щасливою подією, дозвольте коротко натякнути на іншу, про яку довідався з тих самих джерел. Ходять чутки, що Ваша донька Елізабет також недовго носитиме наймення Беннет — і її обранець заслужено вважається одним із найповажніших громадян цієї країни». Ну, не знаєш, любонько, про кого це? «Цей молодий джентльмен обдарований усім, чого тільки можна побажати, — маєтностями, шляхетною родиною, широкою підтримкою. Попри таку спокусу, дозвольте попередити, яке лихо може заподіяти занадто поспішна згода на його пропозицію, якою, звісно, Ви схочете негайно скористатися». Ліззі, здогадуєшся, про кого це? Ось і пояснення: «Ось чому я вважаю за потрібне Вас попередити. Ми маємо підстави вважати, що його й моя тітонька леді Кетрін де Бурґ не прийме такого шлюбу ласкаво». Це про містера Дарсі! Бачиш, Ліззі, ось я тебе і здивував. Інше ім’я, яке так швидко переконало б нас у хибності чуток, і шукати годі. Та ж містер Дарсі придивляється до жінок лиш для того, аби знайти у них якісь вади, а на тебе й не дивився ніколи! Ото сміхота!