— Матусю, а ви знаєте, що дядько Філліпс казав, начебто на допомогу полковникові Форстеру мають прислати ще один батальйон? Тітонька сама сказала мені про це в суботу. Завтра я піду до Меритона, щоб дізнатися більше, звісно, якщо хтось із дівчат складе мені компанію.
Двоє старших сестер зашипіли на Лідію, аби та притримала язика за зубами, але містер Коллінз, ображений до глибини душі, відклав книжку і сказав:
— Я вже не раз спостерігав за тим, як мало цікавлять юних леді книжки з серйозними творами. Більше я не хочу набридати своїй кузині.
Обернувшись до містера Беннета, він запропонував йому зіграти партію в нарди. Господар дому запрошення прийняв, зауваживши, що той вчинив справді розумно, давши дівчатам змогу повернутися до своїх звичних дріб’язкових розваг. Місіс Беннет із дочками попросили вибачення за поведінку Лідії. І, як відзначила місіс Беннет, якби вона досі була під наставництвом учителя Ліу, то за такий вчинок її покарали б десятьма ударами мокрим бамбуковим канчуком. Вони пообіцяли, що більше це не повториться, якщо містер Коллінз погодиться продовжити читання. Але гість, запевнивши їх, що не тримає зла на кузину і її поведінка ніколи не стане причиною для його образ, сів за інший столик і приготувався до партії в нарди з містером Беннетом.
Розділ 15
МІСТЕР КОЛЛІНЗ НЕ БУВ розумною людиною, і коло спілкування та освіта майже не справили впливу на його природні вади. Переважну частину свого життя він провів під наставництвом батька — особи відважної, але неписьменної. А коли навчався в університеті, то нерідко зазнавав зневаги з боку однолітків, адже завжди уникав кривавих боїв. Покора, в якій його виховував батько, сприяла тому, що він чимало дізнався про бойові мистецтва, але його недоумкуватість, опецькуватість, а також без особливих зусиль здобута протекція зводили цю чесноту нанівець. За щасливим збігом обставин, його відрекомендували леді Кетрін де Бурґ. Сталося це після того, як її ясновельможність мусила відтяти голову попередньому парафіяльному священику, який перейняв загадкову недугу.
Тепер же, маючи гарний дім і пристойні прибутки, містер Коллінз вирішив одружитися. І, шукаючи примирення з лонґборнською родиною, він насправді задумав знайти дружину серед дочок сімейства — звісно, якщо ті виявляться такими ж вродливими й милими, як про них і розповідали. Таким чином він хотів загладити — чи то пак спокутувати — свою провину від успадкування їхнього маєтку. Сам містер Коллінз уважав цей задум пречудовим і страшенно доречним, не кажучи вже про неймовірну щедрість зі свого боку.
Після знайомства з родиною він своїх планів не змінив. Гоже личко й дивовижний тонус м’язів старшої дочки утвердили містера Коллінза в намірах, і вже першого вечора свій вибір він спинив на ній. Але наступний ранок вніс у його розрахунки деякі зміни. Перед сніданком він чверть години провів tête-à-tête із місіс Беннет. Розмова почалася зі згадки про його парафіяльний дім і плавно перейшла до сподівань містера Коллінза знайти для нього в Лонґ-борні майбутню господиню. Мило усміхаючись і всіляко заохочуючи його сподівання, місіс Беннет, утім, висловила застереження щодо тієї дочки, на яку він кинув оком. Мовляв, коли б ішлося про молодших доньок (хоч вона, звісно, не може нічого гарантувати), то жодних перешкод для таких намірів, про які їй було б відомо, начебто не існує. Та от зі старшою — тут вона просто-таки мусить його попередити — справа така, що Джейн, найпевніше, невдовзі заручиться.
Тож природно, що його наступною обраницею стала Елізабет. Вона була майже рівна Джейн за віком і красою (а в бойових навиках навіть перевершувала її). Місіс Беннет радісно підхопила натяки містера Коллінза та вже й повірила в те, що невдовзі видасть заміж одразу двох дочок. Відтак особа, яку ще день тому вона не бажала й знати, тепер отримала її цілковите схвалення.
Лідія не забула про свій похід до Меритона, і всі дівчата, за винятком Мері, погодилися супроводити її, адже хотіли, щоб сестра повернулася з прогулянки живою. До них приєднався і містер Коллінз — на особисте прохання містера Беннета, який усіляко прагнув здихатися гостя й знову насолоджуватися читанням у тиші власної бібліотеки.