Елізабет звернула увагу на те, як перемінилися обидва на лиці, щойно зауважили один одного. Все відбулося так непомітно, що лише Ліззі вловила це своїм навченим оком. Їхні обличчя миттю змінили колір: перший зблід, другий почервонів. За якусь мить містер Вікгем торкнувся свого капелюха — привітання, на яке містер Дарсі заледве відповів. Але з того, як здригнулася його рука, Елізабет відчула, що певної миті Дарсі навіть подумував оголити свій меч. І що це могло б означати?
Але вже за якусь хвилю містер Бінґлі попрощався і поїхав із приятелем геть, ніби нічого й не помітивши.
Містер Денні та містер Вікгем провели юних дам до самого дому містера Філліпса й там відкланялися, попри те, що Лідія всіляко наполягала, щоб вони зайшли з ними досередини. А господиня, вистромивши голову у вікно, стала голосно вторувати їхнім запрошенням.
Місіс Філліпс завжди раділа своїм небогам. А тривала відсутність двох старших сестер робила їхній візит особливо бажаним. Її увагу привернули і до містера Коллінза, якого представила Джейн. Господиня привітала гостя якнайлюб’язніше, але й той не відставав у церемонності, неодноразово попросивши вибачення за своє вторгнення, попри те, що не мав честі бути з нею знайомим. Місіс Філліпс відчула благоговіння перед таким небувалим вихованням. Але від одного незнайомця її одразу ж відволікли бурхливими розпитуваннями про іншого. Втім, про нього тітонька, на жаль, змогла повідомити небогам лише те, що вони й самі знали: з Лондона його привіз містер Денні, й він планує вступити лейтенантом у полк, розташований на північ звідти. Вона повідомила, що стежила за ним цілу годину, доки він ходив вулицею туди-сюди; і, якби містер Вікгем з’явився там знову, Кітті та Лідія, без сумніву, продовжили б її справу. Але, на жаль, повз їхні вікна більше не пройшов ніхто, крім кількох офіцерів, які, порівняно з містером Вікгемом, видалися їм «дурними й миршавими». Наступного вечора декого з них запросили на обід до Філліпсів, і тітка пообіцяла, що її чоловік навідається також і до містера Вікгема, аби запросити і його (звісно, якщо родина з Лонґборна теж завітає до них на вечерю). На цьому вони й зійшлися, і місіс Філліпс урочисто оголосила, що, крім легкої трапези, їх чекатиме весела жвава гра — «Домовина — гробі-вець». В очікуванні таких приємних розваг усі пожвавішали й розпрощалися у вельми піднесеному настрої.
Дорогою додому Елізабет переповіла Джейн, що на її очах сталося між двома джентльменами. Але сестрі було ще складніше знайти пояснення цій сцені, адже вона за будь-яких умов готова була захищати кожного з них зокрема, як і їх обох разом.
Розділ 16
ОСКІЛЬКИ НАМІР ПОЇХАТИ до тітки в гості не викликав жодних заперечень, в умовлений час карета привезла містера Коллінза і його п’ятьох кузин до Меритона.
Коли вони проїздили повз поля для крокету й вигорілі гектари лісу, що стали останнім прихистком для нещасної Пенні Мак-Ґреґор, безтурботна розмова мандрівників урвалася, бо всі шестеро не могли не згадати про новини, які долетіли до Лонґборна ще зранку. Як стало відомо, батько Пенні, збожеволівши від горя, кинувся в казан із киплячим жиром. Коли помічники його витягли, він був іще живим, але сильно обварився і втратив зір. Лікарі не знали, виживе він чи ні, а також чи позбудеться колись цього огидного запаху. Всі мовчали, аж доки карета під’їхала до Меритона.
Коли товариство прибуло, містер Коллінз нарешті отримав змогу по-розглядати все в домі й позахоплюватися побаченим. Розміри та умеблювання маєтку так його вразили, що йому на мить здалося, ніби він опинився в одній із віталень леді Кетрін. Принаймні так він запевняв. Місіс Філліпс зуміла оцінити всю вишуканість такого компліменту, адже чимало чула про майстерність леді Кетрін у боях із ураженими — майстерність, що, на її думку, перевершувала навіть здібності її власних небог.