Шостий східний сектор, 6-те вересня
ЛЮБА НЕБОГО,
Я щойно отримала твого листа й збираюся витратити цілий ранок на відповідь, адже кількома словами тут не відбудешся.
Того дня, коли я повернулася з Лонґборна, до твого дядечка завітав несподіваний гість. Містер Дарсі пробув у нього кілька годин. Коли я приїхала, їхня зустріч уже добігла кінця, тож я не мала часу так розбурхати свою цікавість, як ти. Він повідомив містерові Ґардінеру, що довідався, де переховуються містер Вікгем і твоя сестра. Як я зрозуміла, він виїхав з Дербіши-ру наступного дня після нас і прибув до Лондона, щоб їх вистежити. Містер Дарсі звинувачував себе в тому, що не оприлюднив переступів Вікгема: тоді жодна шанована дівчина не обдарувала б того негідника любов’ю й довірою. Він великодушно визнав, що всьому виною його нерозважлива гордість; дарма він не хотів розголосу. Отже, нині він вирішив, що його обов’язок — втрутитися і покласти край злу, якому не запобіг.
Кілька літ тому гувернанткою міс Дарсі служила така собі місіс Янґ, але за якийсь переступ — деталей містер Дарсі не розкривав — її було вигнано. Відтоді вона живе з того, що здає в оренду кімнати у великому будинку на Едвард-стріт. Містер Дарсі знав, що ця місіс Янґ близько знайома з Вікгемом, тож рушив її розпитати одразу, як прибув до міста. Та, перш ніж вона видала потрібні відомості, йому довелося добряче її від-гамселити. Схоже, без фізичних аргументів вона не зрадила б довіри Вікгема. Проте зрештою наш милий друг про все довідався — і рушив до заїзду «Ласі куріпочки». Уздрівши Вікгема, містер Дарсі наполіг, щоб той відвів його до Лідії. Спершу він запропонував їй допомогу і спробував переконати втекти з того ганебного місця й повернутися до друзів, щойно ті погодяться її прийняти. Проте виявилося, що Лідія нікуди звідти йти не збирається. До друзів їй було байдуже, на його допомогу вона не погоджувалася. Вона й чути не хотіла про те, щоб полишити Вікгема — нехай він її викрав, але вона любить його більше, ніж будь-що в світі. А раз вона була такої думки, містерові Дарсі не лишалося нічого, крім як захистити її честь і переконати Вікгема чимшвидше взяти її за законну дружину. Проте той не збирався брати шлюб. Що ж до майбутнього, то він ні сном ні духом, що робитиме далі. Він мусив кудись поїхати, хоча й сам до пуття не знав, куди, і гадки не мав, з чого житиме.
Містер Дарсі спитав, чому той не побрався з Лідією. Містер Беннет — не багатій, але міг би йому помогти, а заміжжя покращило б його перспективи. Тут і вийшло на яв, що Вікгем досі сподівається взяти собі за жінку дівчину із заможнішої родини й жити, як у Бога за пазухою.
Містер Дарсі вхопився за соломинку й запропонував Вікге-мові план, від якого виграли б усі сторони. Поміркувавши певний час, містер Вікгем погодився.
Владнавши все із Вікгемом, містер Дарсі рушив до Шостого східного сектора, щоб пояснити план твоєму дядькові. Вони довго говорили напередодні мого повернення.
Я зустрілася з Дарсі, коли він завітав до нас у неділю. Перемовини точилися до понеділка, і щойно ми все владнали, до Лонґборна відправили листа. Умови були такі: Дарсі сплатить борги Вікгема, що далеко перевищували тисячу фунтів, і щороку даватиме йому тисячу фунтів на життя. Той, своєю чергою, одружиться з Лідією, щоб порятувати її честь та гідність цілої родини Беннет. Він також дозволить містерові Дарсі себе скалічити: це буде кара за життя у гріху й гарантія, що він ні на кого не здійме руку та не плодитиме байстрюків. Щоб порятувати рештки його репутації, каліцтво пояснять тим, що його карета перевернулася. Врешті-решт він стане священиком — ану ж як вчення Христове покращить його вдачу? Дарсі особисто простежив за тим, щоб усі ці умови було чимшвидше виконано. (Наважуся сказати, що містера Вікгема він духопелив з особливою насолодою.)
Думаю, мила Ліззі, впертість — то справді найбільша його вада. Йому приписували багато різних хиб, але ця йому справді властива. Він наполіг, що візьме всі витрати на себе, хоча я певна, що твій дядько й сам би все оплатив (я це пишу не для того, щоб напроситися на подяку, тож про це — більше ні слова).
Містер Дарсі і твій дядько згаяли на суперечки про це більше часу, ніж ті двоє заслуговували. Врешті твій дядько мусив здатися. Він не допоміг небозі, але отримував за це несправедливі подяки, і це ятрило йому душу. Я певна, що твій лист його безмежно втішив, адже тепер він позбудеться чужих лаврів, а ви подякуєте тому, хто справді заслуговує на визнання. Проте, Ліззі, не розказуй це нікому, крім, хіба що, Джейн.