— Мені вона про це навіть не натякнула. Виходить, вона щось приховує від мене? Не треба було довіряти чужій людині.
— А хіба ні?! Знайшов кому вірити, старій перечниці з Лисячої Нори. Вона кроку не ступить, щоб кого-небудь не обкрутити. Це усі знають!
Гліб думав, що його вже ніщо не може образити, але помилявся. Зрадництво Віщунки боляче вразило його. Стара здавалася йому єдиною підтримкою, але й вона була на боці Гордія. Гліб зрозумів, що справді самотній.
— Кому ж тоді вірити? — збентежено запитав він.
— Нікому! Кожний думає тільки про свою вигоду.
Віщунка казала те ж саме, але Гліб не прийняв її слова всерйоз, зате зараз наново переосмислив і з гіркотою усвідомив, що в них є правда.
— Послухай, а що твій брат робить у палаці? — несподівано запитав домовик.
— Він принц.
Черепичник здивовано витріщився на Гліба, начебто тільки тепер роздивився його по-справжньому.
— Так ви, виходить, теж принц, Ваша Високосте? Це змінює справу. У такому разі, можете сміливо довіряти мені, — шанобливо проговорив Черепичник, знову переходячи на «ви».
— Тобі?!
— Звичайно. Я служу справно: і в трубах зимовими ночами завивати вмію, і флюгер кручу — замилуєшся. Колишній хазяїн не образиться, якщо я звідси піду. І то правда, що путнього мені тут служити? Роботи — прірва! Навкруги запустіння, дах не лагодять. Тільки й дивися, щоб де черепиця не зрушилася, та не протекло. Усе на мені. А платні ніякої! Раніше, бувало, куховарка блюдечко молока під свято поставить, а тепер за десять років служби хоч би хто склянку води подав, — обурився домовик і з благанням додав: — Ви мене тільки в палац візьміть, а там переконаєтеся, що на мене можна покластися.
— Але я не можу повернутися. Мене прогнали, — сказав Гліб.
— Як прогнали? Чого ж я тоді перед тобою розпинаюся? Більше в мене справ немає! — набундючився домовик.
— А казав, на тебе можна покластися, — зловив його на слові Гліб.
— Так це я принцу говорив, а ти — голота в капцях. Навіщо ти мені такий здався? Ні кола, ні двора. Мені дах потрібен, на те я і домовик.
— Отже, ти пропонуєш дружбу не задурно?
— Звичайно. А як же інакше?
— Мені такі друзі не потрібні, — сказав Гліб.
— А мені й поготів. І не говори зі мною більше. Тільки час на тебе даремно витрачати, — насупився Черепичник.
Гліб відвернувся до стіни й з головою укрився ковдрою. Цього разу він гарненько засвоїв урок Віщунки: нікому не довіряти. Усі зраджували його.
Не минуло і хвилини, як Черепичник потарбав за ковдру.
— Гей, чого ти уперся в стіну? Образився, чи що? Ну й даремно. Хіба чемно дутися, коли з тобою прийшли побалакати?
Гліб сердито повернувся до домовика.
— Ти ж сказав, що не бажаєш зі мною розмовляти.
— Мало що я сказав? Усе слухати — вуха відваляться, — примирливо сказав Черепичник і несподівано запропонував: — 3 чим хочеш чай, з варенням чи з пряниками?
— З пряниками, — сказав хлопчик, вилазячи з-під ковдри й вмощуючись поруч з домовиком.
— А я — з варенням, — сказав Черепичник.
Вони трохи помовчали.
— І де ж чай? — запитав Гліб, бачачи, що домовик не збирається за частуванням.
— Який чай?
— З варенням і з пряниками.
Домовик здивовано уставився на хлопчика круглими очима й обурено сказав:
— Ти що, здурів? Звідки ж я тобі візьму чай, тим більше з варенням або з пряниками?
— Ти ж сам запропонував.
— Запропонував з ввічливості. А ти, як вихована людина, повинен був відмовитися. Де тільки тебе навчали манерам?! — пробурчав Черепичник і знову заканючив: — Може, все-таки повернешся в палац? Ото дивина, тебе прогнали. А ти утрися та повернися.
— Я так не можу, — відмовився Гліб.
— Подумаєш, який важний. Теж мені, принц у вигнанні. А я через тебе тут стирчи. Виходить, мій хазяїн спритніший буде, якщо ухитрився і палац до рук прибрати, і тут тайкома майно тримає, — докірливо сказав домовик.
— Ну і йди тоді до свого хазяїна, що ти до мене причепився? — образився хлопчик.
— Може, я бажаю тобі допомогти, — заперечив Черепичник.
Віщунка теж запевняла, начебто хоче допомогти. Гліб посміхнувся. Тепер він не буде таким простачком. Відразу ясно, за удаваною безкорисливістю щось криється. Гліб не знав, що слідом за надією в ньому повільно вмирала друга сила, яка давала йому опору в житті — віра в добро.