Неподалік, у тіні скелі у ситій дрімоті вилежувалися товсті свині. Кози ходили по луці й скубли зелену травичку Від учора у Злати не було в роті ані крихітки. Нещасна красуня подивилася на ночви з висівками й бридливо зморщилась. Раптом у її пам’яті постали слова хрещеної: «Від трутизни гордині можна позбавитися, лише пізнавши, що значить бути гіршою за всіх і нижчою за всіх».
— Ах мила хрещено! Що може бути гірше, ніж жити серед потворних велетнів і їсти зі свинячих ночов? Якби ви могли мені допомогти! — вигукнула Злата.
Раптом до дівчини підійшли кізоньки. Вони торкнулися її руки ніжними губами, ніби хотіли щось сказати. І Злата зрозуміла: кізоньки пропонують їй своє молоко.
Біля печери велетнів дівчина знайшла черепок від розбитого глечика. Їй він здавався величезною мискою. Злата націдила козячого молока, підкріпилась і відразу повеселішала.
— Сльозами горю не зарадиш. Не може бути, щоб цих дурних здоровил не можна було перехитрити, — сказала вона своїм новим подружкам. Круглі очі кізочок здавалися такими здивованими, що Злата мимоволі розсміялася.
— Ви думали, я вирішила залишитися тут назавжди? Погано ж ви мене знаєте!
Розділ 16
Маленька хитрість
Завечоріло. Скрути Шию, позіхаючи й потягуючись, підвівся з лежанки, й пішов заганяти стадо на ніч. Щойно людожер вийшов на луку, як Злата тієї ж миті підбігла до нього й запитала солодким голосочком:
— А чи правду про вас кажуть, нібито ви надзвичайно розумний велетень?
Скрути Шию так розгубився, що не відразу знайшов, що відповісти. Правду кажучи, особливо розумним його ніхто не вважав, але слова цієї малої припали йому до душі.
— Так, розумом я не обділений, — самозакохано розплився у посмішці велетень.
— Отже ви збираєтеся відгадувати королівські загадки?
— Які такі загадки? — не зрозумів Скрути Шию.
— Як?! Невже ви нічого не знаєте?
— Ні, — велетень тупо витріщився на Злату.
— Тоді мені не треба було відкривати вам секрету, — похитала головою дівчина.
— Е ні, кажи, якщо почала, — заревів людожер.
— Добре, скажу, — покірно погодилася лукава красуня. — Король вирішив випробувати усіх велетнів. Хто розгадає три його загадки, той отримає півкоролівства й два стада на додачу. Запитання мудреці тримають у величезній таємниці, а я їх випадково підслухала й можу вам розповісти.
Очі велетня загорілися жадібним вогнем.
— Кажи, які загадки, — зажадав він.
— Прийшли злодії, господарів украли, а хатка у віконця пішла, — сказала Злата.
Задумався велетень. Кректав, потилицю чухав, нічого придумати не зміг.
— Злодії — це рибалки, господарі — риби, а хата — річка, — пояснила дівчина.
— Правильно. Як же я відразу не здогадався? Хитра загадка. Давай другу, — кивнув Скрути Шию.
— У лісі виросла, з лісу винесли, на руках плаче, хто слухає — скаче.
Звідки було велетню здогадатися, що це сопілка. Він ні в музиці, ні в танцях сильним не був. А третю загадку Злата навідріз відмовилася загадувати.
— Вона складнішою за перші дві буде. Де вже вам її відгадати.
— Це ми ще подивимось. А ну, давай свою загадку, — прогарчав людожер.
— Добре. Що таке: ні замка, ні паркана, ні засуву ніякого, тримає всіх узаперті, ні втекти, ні піти.
— Та я таку загадку, як горішок розлускаю! — зареготав велетень.
Він похлопав по капшуку, що висів у нього на поясі, і сказав: — Це чаклунський порошок «Закрий-не-випусти».
— Правильно, — підтвердила Злата. — Тепер я бачу, що ви й справді дуже розумний. Але навіть ви, мабуть, не знаєте, як зняти чари порошку.
— А ось і знаю! Для цього треба сказати: «Погуляв по світу ти, в капшуку тепер сиди», і порошок тієї ж миті повернеться до капшука.
Раптом у велетня закралася підозра. Його маленькі очка зі злісним примружуванням витріщились на Злату.
— А чому ти про це питаєш? Чи не надумала ти часом утекти?
— Що ви! Хіба я можу втекти? — скрикнула Злата.
— Що правда, то правда: не можеш. Прибрати порошок до капшука крім мене нікому не під силу, так що читай заклинання хоч з ранку до вечора, дурна людинко, — велетень залився громовим реготом.