— Хто ти така? І звідки ти родом? — запитав Багатоліт.
— Мене звуть Злата, а родом я з міста, що знаходиться за багато верст звідси.
— З міста ельфів?
— Яких ельфів? Зі звичайного міста.
— Отже, ти — людина?! — хором вигукнули незнайомці.
Їхні обличчя відразу стали ворожими. Злата мимоволі зіщулилася під їхніми холодними поглядами.
— Що ж дивного в тому, що я — людина? А ось ви хто? Не люди, чи що?
— Люди — це жадібні злодії, які винищують одні одних через багатство! Вони руйнують все навкруги себе, замість того, щоб творити! Це огидні злостиві істоти, зустріч з якими ніколи не обіцяє нічого доброго! Ні, ми — працьовитий і справедливий народ. Ми — гноми.
У Злати похололо всередині. Вона з дитинства пам’ятала легенди про гномів — злостивих істот, зустріч з якими ніколи не обіцяє нічого доброго.
Тим часом гноми перезирнулись і, не кажучи й слова, пішли геть. Понад усе на світі Злата боялася зараз знову опинитися сама у мороці підземелля.
— Зачекайте, куди ж ви? — крикнула дівчина й кинулася за ними.
— Ми не робимо зла навмисне. Тобі все одно не вибратися з цього лабіринту. Природа подбає про тебе сама, — почула вона у відповідь.
— І це ви називаєте не робити зла? — остовпіла Злата. — Та ви просто черстві, бездушні, злісні створіння! Ось ви хто!
Злата знала, що на неї чекає голодна смерть у темному підземеллі, і відчай додав їй сміливості.
— Як ти смієш так говорити! — не на жарт розсердилися гноми.
— Якщо ви такі справедливі, як кажете, то ви зрозумієте, що я права, — гордо закинувши голову, відповіла красуня.
Гноми зупинилися. Вони трохи пошепталися, а потім звернулися до Злати більш приязно:
— Ми не можемо взяти тебе з собою. Люди приносять нещастя.
— Я вас ні про що не прошу. Обійдуся без вас.
Злата відвернулася, щоб гноми не бачили її сліз. Волосся дівчини у теплому світлі ліхтариків сяяло, мов золото. Вона була такою гарненькою, що гноми мимоволі замилувались її бездоганною красою. Вони були вправними майстрами й любили все прекрасне.
— Ти не така, як усі люди, тому ми могли б узяти тебе з собою, — трохи зам’явшись, запропонував Чепурун.
— Дякую, мені й тут добре, — надулася Злата.
— Подивись-но яка гордівниця! — ображено фиркнув гном. — Ну й залишайся тут сама.
Чоловічки пішли. Злата зрозуміла, що тепер вони вже не повернуться. Вогник ліхтариків зник за поворотом. Непроглядна темрява оповила лабіринт. Думка про те, що вона може навіки залишитися в кам’яному мішку, наче блискавка, вразила Злату. Поборовши свою непомірну гордість, вона метнулася навздогін гномам. На щастя, ті відійшли недалеко.
— Будь ласка, не залишайте мене, — захекавшись від бігу, з мольбою в голосі випалила Злата.
Гноми обмінялися поглядами. Цього разу першим заговорив Багатоліт.
— Добре, ми візьмемо тебе з собою, але за однієї умови. Споконвіку зустрічі з людьми приносять нам лише нещастя. Ти повинна забути про все, що з тобою було раніше, і про те, що ти — людина.
Перед очима Злати постав образ красеня-музики, і згадка обпалила її болем. Хіба могла вона його забути? Але як вона може показатися йому на очі такою, якою вона стала тепер?
— Я б і рада все забути, але це понад мої сили, — сумно зітхнувши, сказала красуня.
— Ми допоможемо тобі в цьому, — кивнули гноми, і Злата пішла за маленькими чоловічками, які освітлювали дорогу яскравим жовтим світлом крихітних ліхтариків.
Розділ 18
Прощання з минулим
Гноми добре знали дорогу й впевнено йшли вперед, дотримуючись вигинів кам’яних коридорів. Невдовзі повіяло свіжістю, і попереду замерехтіло тьмяне світло. Подорожні прискорили ходу й вийшли з-під склепінь лабіринту. Перед ними простягалась рівна долина, з усіх боків оточена гірською смугою. Серед гір ховалося маленьке містечко. Захід підрум’янив небо, і в променях сонця доглянуті хатки зі шпилястими черепичними дахами видавалися ляльковими. Біля кожної хатки був розбитий охайний садочок, а стіни й веранди обплітали виноградні лози.
Гноми провели Злату до однієї з хаток і залишили там саму. У крихітній вітальні було чисто прибрано й дуже затишно, а у спальні стояло маленьке ліжечко. Злата дуже стомилася. Вона опустилася на постіль. Щойно її голова торкнулася подушки, як дівчина заснула. Вона не знала, що в цей час гноми зібралися на раду, де вирішувалась її доля.