Коли Злата прокинулася наступного ранку, то знайшла біля ліжка тацю зі свіжими булочками й паруючою чашкою чаю. Дівчина зголодніла та з задоволенням взялася до їжі. Підкріпившись, вона вийшла на ґанок і, на превелике здивування, побачила, що біля хатки зібралася юрба гномів. Неясна тривога охопила Злату, але гноми були налаштовані миролюбно. Наперед вийшов Чепурун:
— Ми згодні надати тобі притулок і дозволити жити серед нас, але чи пам’ятаєш ти свою обіцянку забути про все, що з тобою було раніше?
— Так, але хіба я владна розпоряджатися спогадами? — знизала плечима Злата.
— Тобі варто тільки захотіти цього, — сказав гном.
Злата згадала дім, батька, усміхнені обличчя сусідів, потім на зміну їм прийшли інші картини: сумні очі Поліни, пискливі вуличні хлопчаки, бродячий цирк…
— Так! — вигукнула вона.
Цієї миті їй здалося, що вона чує голос: «Будь моєю дружиною, і я зроблю тебе королевою…». Серце дівчини стиснулося. Вона знала, що, навіть якщо вона знову зустрінеться з красенем-музикою, він ніколи не скаже цих слів карлиці. То чи не краще і його забути назавжди?
— Так, я хочу все забути, — прошепотіла Злата.
Гноми зустріли її рішення схвальним гомоном. Чепурун підійшов до Злати, тримаючи в руках оксамитову подушечку, на якій лежав срібний обруч. Його прикрашав великий діамант небесної чистоти.
Злату охопила щемлива тривога. Лице прекрасного музики в останній раз яскравим спалахом висвітлилось в її пам’яті. Вона відчула на лобі прохолоду металу. Пам’ять згасла. На зміну хвилюванню прийшла спокійна байдужість.
Дні Злати потекли розмірено й одноманітно. Гноми були істинними цінувальниками прекрасного, а золотоволоса красуня була напрочуд гарною, тому вони обожнювали її, пестили, як могли, та обдаровували різними дрібничками. Златі ні в чому не відмовляли.
Одного разу, після сніданку, вона вийшла з хати й побачила, що містечко на диво безлюдне, неначе вимерло. Дівчина розгублено пройшлася вулицями, поки не дійшла до таверни. Господар корчми, гном на ім’я Ватрушка, протирав столи.
— Гей, Ватрушко! А де це всі поділись? — звернулася до нього Злата.
— Сьогодні всі в діамантовій штольні. Скоро весна. Настав час робити перстень для Королеви Дріад, повелительки лісових фей, а для нього потрібен камінь особливої чистоти.
— І ви щороку робите для неї новий перстень? Ну й модниця ж вона! Кажуть, Королева Дріад безсмертна. У неї цих перснів, мабуть, уже мільйон, — розсміялася Злата.
— Дріади взагалі небайдужі до перснів, — кивнув Ватрушка. — Ти, мабуть, знаєш, що їх називають душами дерев. Вони лише зрідка в місячні ночі виходять зі стовбурів і влаштовують танці. Кожного року дріади додають до своїх дерев по новому деревному кільцю, ось чому за кількістю кілець на пеньку завжди можна сказати, скільки років прожило спиляне дерево. Для Королеви Дріад ми щороку робимо особливий перстень. Він пописаний магічними рунами, вбирає енергію каміння й зірок і криє в собі магію кохання.
По закінченню зими Королева Дріад заручається з Весною. Варто лісовій феї одягнути обручку, як Весна відігріває дерева своєю любов’ю, в них зароджується життя, розпукуються бруньки й квіти, з’являються листочки. А глибокої осені з настанням перших морозів діамантовий перстень перетворюється на деревне кільце.
— Як цікаво! Я теж піду до штольні! — вигукнула Злата.
На превелике здивування, гном посерйознішав і рішуче похитав головою:
— Ні, тобі туди не можна.
— Чому? — нахнюпившись запитала Злата.
Вона не звикла, щоб їй у чомусь відмовляли, але гном, здавалося, не помічав, що вона сердиться.
— Існують питання, відповіді на які краще не шукати. Отож і не проси.
— Ще чого, буду я просити! — пирхнула гордівниця й попрямувала до виходу.
— І не подумай піти туди сама, — гном суворо погрозив пальцем їй услід.
— Не будь занудою, Ватрушечко! Мені ця штольня й задурно не потрібна, — огризнулася Злата.
Хоч би там що, але з цього дня Злата тільки й думала, що про діамантову штольню. Таємниця підземної майстерні вабила та притягала її. Кілька разів золотоволоса красуня, ніби ненавмисно, розпитувала гномів про неї, але марно. Гноми пильно стерегли заповідне місце й нізащо не видавали секрету.
Цікавість Злати була такою великою, що вона вирішила за будь-яку ціну розгадати таємницю штольні.