— Нерозумна дитино, ти так нічого й не зрозуміла, — сумно вимовила Доля. — Я хотіла зробити тебе щасливою, але ти обрала для себе іншу долю. Що ж, чому бути, того не минути. Прощавай!
Фея сплеснула в долоні й щезла. На тому місці, де вона щойно стояла, здійнявся сніп іскор і згас без сліду.
Розділ 5
Дивні зміни
Засмучена, Злата повернулася до своєї кімнати. Вона думала, що всю ніч очей не стулить, але варто їй було прилягти на прохолодні простирадла й головою торкнутися подушки, як дрімота насунулася на неї, і вона заснула міцним безтурботним сном.
Зазвичай Злата прокидалася на світанку, але того ранку сонце піднялося високо в небо, посилаючи на землю потоки ласкавого світла, містечко давно ожило, а дівчина все ще спала. Надходив полудень, старий бакалійник кілька разів навшпиньки підходив до спальні дочки, не наважуючись розбудити її. Тривога сніжним клубком наростала в його душі. Чи не захворіла часом його люба донька?
Нарешті повіки Злати затремтіли. Дівчина розплющила очі й біля ліжка побачила батька.
— Прокинулась, красуне моя, — батько зітхнув з полегшенням.
«Красуня»! Слово наче обпалило Злату. Усі події минулої ночі напрочуд ясно промайнули перед нею. Тепер Злата не відчувала докорів сумління й не шкодувала про те, що не послухала хрещену, порушивши свою обіцянку. Дівчина квапливо зіскочила з ліжка й кинулася до дзеркала, але на неї чекало глибоке розчарування: зі сріблястого овалу на неї дивилася та сама непоказна простачка з ластовинням на носі й ріденьким волоссям.
«І навіщо лише я просила хрещену позбавити мене трунку гордині? Мабуть, Доля виконала моє прохання. Краще б вона залишила мені красу, а вже з гординею я б і без неї впоралася», — з прикрістю подумала Злата і, повернувшись до батька, різко вичитала отетерівшого старого.
— Ну що ти тут топчешся? Що, і крамницю ще й досі не відкрив?
Бакалійник, згорбившись, поплентався з кімнати. Златі стало шкода старого. Вона хотіла було кинутися до батька й обійняти його, але передумала. Прикрість і розчарування дівчини були такими сильними, що вона вирішила більше ніколи не дивитись у дзеркало й віднесла його до комори.
Збігали дні. Поступово сусіди почали помічати в своїй улюблениці зміни.
— Злато, допоможи мені пошити нову спідницю, — просила подружка.
— Сама вчись. Уже на виданні, а руки — крюки, — грубо відрізала Злата.
— Злато, допоможи рахунок підбити. Щось не сходиться, — попросив якось сусід.
— А голова навіщо, туполобий? — почув він у відповідь.
— Злато, зайшла б з моїми онучатами посидіти. У мене від них голова обертом йде. Бешкетують — просто горе, — покликала сусідка.
— Виховувати треба було, а не по гостях вештатись, — відмовилась Злата.
Минув ще якийсь час. Плечі Злати розпрямилися, ластовиння щезло, волосся стало густим і золотавим.
Одного разу Злата зайшла до комори й, випадково побачивши себе в дзеркалі, застигла зачудована. Вона дивовижно покращала. Дівчина повернула дзеркало до своєї кімнати й по кілька разів на день, завмираючи, дивилася в нього, кожного разу помічаючи, що стала ще кращою.
Парубків тягло до бакалійної крамнички, як мух до меду. Цілісінькі дні біля прилавку юрбились відвідувачі: хто за коробкою сірників зайде, хто за понюшкою тютюну, але дівчина таких покупців не дуже полюбляла.
— Діла на копійку, а балачок на карбованець. Сама лише морока, — презирливо кривилась вона.
Злата продовжувала розквітати, як ніжна троянда під променями літнього сонця. Усе в цій дівчині видавалось досконалим, але справжнісіньким дивом було її волосся. Коли вечорами вона розплітала тугі коси, волосся виблискувало на її плечах, мов хвиля чистого золота. Люди по-різному пояснювали неземну красу дівчини, але всі доходили думки, що без чарів тут не обійшлося: дуже вже змінився норов Злати. Подейкували, що в обмін на красу вона віддала свою ангельську душу. Ніхто більше не називав її колишнім іменем, а прозвали її — гордівниця. Проте вона не звертала на це уваги, з презирством дивлячись на всіх, ніби вони були лише пилюкою під її ногами.
Розділ 6
Пиром та завесіллячко
Частіше за інших до крамнички навідувався сусід Іван. Вони зі Златою приятелювали з дитинства. Батько Івана був відмінним кравцем, і син перейняв його майстерність. Жили вони заможно, і бакалійник думав, що про кращу пару для дочки й мріяти нічого. Одного разу вранці, коли весь трудовий люд був на роботі, Іван зайшов до крамнички.