— До побачення.
Її очі наповнилися слізьми, і вона якось так дивно на мене подивилася, похитала головою й сказала:
— Au ‘voir!
Я ще раз на неї глянула, зачинивши за собою двері, й побачила, як по щоках її котилися сльози. Цікаво, чому вона плакала? (Ну якого біса мене потягнуло до тої мадам Менділіп!!!!)
15 листопада
Опік на моїй стопі повністю загоївся. В мене немає ані найменшого бажання йти до мадам Менділіп. Мені не слід туди повертатися. Ніколи. Якби ж то я могла знищити ляльку, яку вона подарувала Деніз! Але це може розбити дитині серце.
20 листопада
Досі не маю бажання зустрічатися з нею. Мені здається, я потроху її забуваю. І думаю про неї лише тоді, коли бачу ляльку Деніз. Я така рада! Настільки рада, що хочу танцювати й співати. Я ніколи більше її не побачу.
Боже милостивий, краще б я її ніколи не знала. І все ж не розумію, чому я так цього бажаю.
То була остання згадка про мадам Менділіп у деннику медсестри Волтерс. Вона померла вранці 25 листопада.
Розділ 9
Кінець ляльки Пітерса
Брайл уважно за мною спостерігав. Я зловив на собі його запитальний погляд, намагаючись приховати занепокоєння, яке в мене викликав денник, і промовив:
— Ніколи не думав, що у Волтерс така багата уява!
Він весь побуряковів, злісно запитавши:
— Думаєте, вона все це вигадала?
— Не те щоб вигадала, а, скажімо, дивилася на низку звичайних подій крізь призму бурхливої уяви.
На що він скептично відказав:
— Хіба ви не розумієте, що все написане тут — правдивий, хоч і несвідомий опис майстерного гіпнозу?
— Так, мені це спадало на думку, — відповів я уїдливо. — Та в мене немає жодних вагомих доказів. Проте цілком очевидно, що Волтерс була не така врівноважена, як я собі думав. У деннику є свідчення того, що вона була навдивовижу емоційною, принаймні під час одного з її візитів до мадам Менділіп вона була вочевидь перевтомлена та вкрай знервована. Я про те, як вона розбовкала про справу Пітерса, і це після того, як я попередив її — ви цьому свідок — нікому нічого про це не казати.
— Так, я дуже добре пам’ятаю ваші слова, тому, дочитавши до цього місця, більше не сумнівався, що вона була під гіпнозом. Втім, продовжуйте.
— Серед двох можливих причин тої чи іншої дії бажано обирати раціональнішу, — відказав я сухо. — Для нас важливі факти, Брайле. Волтерс неодноразово звертала увагу на дивну поведінку та застереження дівчини. На її думку, в тої не всі дома. Що ж, саме такої реакції й можна очікувати від людини зі слабкими нервами. Волтерс зачарували ляльки, і вона зайшла до крамниці, щоб дізнатися їхню вартість, як і будь-хто інший зробив би на її місці. Її ніхто до цього не силував. Вона знайомиться з жінкою, чия зовнішність розбурхує її уяву та спричиняє надмірну емоційність. Волтерс їй довіряє — жінці, певно, так само емоційній, що на знак своєї симпатії дарує їй ляльку. Ця жінка — мисткиня, у Волтерс вона вбачає бажану модель і просить її позувати для неї. Жодного примусу, звичайне прохання, на яке Волтерс охоче пристає. Жінка, як і будь-який митець, має свою техніку виготовлення ляльок, а саме — робить для них скелети. І в цьому немає нічого дивного. При вигляді скелета в голові Волтерс зринає думка про смерть, смерть Пітерса, що справила на неї величезне враження. На мить її охоплює паніка, що знову ж таки свідчить про її нестабільний нервовий стан. Вона чаює разом із лялькаркою, і та випадково ошпарює їй окропом ногу. Природно, це стурбувало власницю крамниці, і вона обробляє їй опік маззю, в ефективність якої свято вірить. От і все. Де, скажіть мені, доказ того, що Волтерс була під гіпнозом в цій абсолютно буденній послідовності подій? І насамкінець, навіть якщо та жінка загіпнотизувала її, який в неї був для цього мотив?
— Вона сама ж його озвучила, — сказав він, — «щоб зробити з тебе ляльку, моя люба!»
Я майже переконав себе у власній правоті, і його зауваження мене роздратувало.
— Отже, — сказав я, — ви хочете, щоб я повірив, наче Волтерс заманили в крамницю і вона під впливом магії поверталася туди доти, доки мадам Менділіп не досягла своєї жахливої мети? Хочете сказати, що співчутлива продавчиня намагалася врятувати її від того, що в старих мелодрамах називається долею, страшнішою за смерть — хоча й не обов’язково саме від такої долі? Що лялька для її небоги була всього лиш принадою на гачку чаклунки. І щоб нанести мазь, потрібно було ошпарити ногу. Що саме мазь і стала причиною смерті Волтерс. Що після першої невдалої спроби поранити її дротом був використаний чайник, і доволі успішно. І що тепер душа Волтерс тріпоче у відьомському задзеркаллі, достоту як в її сні. Усе це, мій любий Брайле, чистої води забобони!
— А! — вигукнув він якось двозначно. — То вам все ж спадала на думку така ймовірність? Виявляється, ваш розум не настільки черствий, як я вважав ще кілька хвилин тому.
Ці його слова мене ще більше обурили.
— То ви гадаєте, що відколи Волтерс переступила поріг крамниці, кожна подія, яку вона описала, була наперед спланована для того, щоб мадам Менділіп могла заволодіти її душею, а відтак убити?
Він трохи завагався, а тоді відповів:
— Загалом, так.
— Душа! — я вдав, наче серйозно замислився. — Але я ніколи не бачив душі. І не знаю нікого, хто б довів її існування. Що таке душа, якщо вона справді існує? Щось вагоме? Матеріальне? Якщо ваша теорія правильна, то, мабуть, так воно і є. Бо ж як можна заволодіти чимось невагомим та нематеріальним? Звідки нам знати, що вона у нас є, якщо її не можна зважити, торкнутися, виміряти чи почути? Якщо вона нематеріальна, як її можна змусити до чогось, управляти нею чи ув’язнити? Це те, що, на вашу думку, зробила лялькарка з душею Волтерс. Якщо ж душа матеріальна, то де її місце у тілі людини? В її голові? Провівши сотні операцій, мені так і не вдалося відшукати таємну кімнату, де проживає цей загадковий мешканець. Маленькі клітини з набагато складнішим механізмом, ніж в будь-якої техніки, здатні керувати людським інтелектом, настроєм, розумом, емоцією та особистістю, залежно від того, справно вони працюють чи ні. Їх я бачив, Брайле, але душу — ніколи. Хірурги ретельно дослідили тіло людини і також не знайшли в ньому таємного святилища. Покажіть мені душу, Брайле, і я повірю в мадам Менділіп.
З хвилину вій пильно дивився на мене, а тоді кивнув.
— Тепер я розумію. Вас це теж неабияк вразило, чи не так? І ви також б’єтеся в дзеркалі, намагаючись вирватися звідти. Що ж, я довго боровся із тим, щоб відкинути геть загальноприйняті постулати і повірити в щось не менш реальне та правдиве. Ловелле, ця справа виходить за межі звичайної медичної практики, за межі відомої нам науки. Поки ми цього не визнаємо, то не зрушимо з місця. Є ще два питання, які я хочу розглянути. Пітерс і міс Дарнлі померли схожою смертю. Рікорі виявив, що вони обидва перетиналися з мадам Менділіп, принаймні, ми це допускаємо. Він завітав до неї і ледве уникнув смерті. Гаррієт також до неї навідувалася й померла тою ж смертю, що й Пітерс і Дарнлі. То хіба це не вказує на мадам Менділіп як на джерело зла, що забрало життя цих чотирьох?