А тисячу років тому жив принц, якого Осіріс та Ісіда безмежно любили за його красу, відвагу й силу. Вони вважали, що немає на світі жінки, гідної його, тож попросили Хнума, бога-гончара, прийти і створити йому таку. І він прийшов з довгими руками, як у... мадам Менділіп... і пальцями, немов живими істотами. Він зліпив настільки прекрасну жінку, що навіть богиня Ісіда відчула заздрощі. Вони були дуже практичні, ці боги давнього Єгипту. Тож, приспавши принца, вони поклали поруч з ним жінку і порівняли, чи то пак «припасували» їх, як сказано у давньому писанні. Та, на жаль, вона йому не підійшла, бо була надто маленька. Тож Хнум зліпив іншу ляльку. Але та виявилася надто великою. Після шести невдалих спроб йому нарешті вдалося досягти гармонії. Боги залишилися задоволеними, а щасливий принц отримав досконалу дружину, що була всього лиш лялькою.
Багато століть потому, вже за часів правління Рамзеса III, жив собі чоловік, який шукав і таки розкрив секрет Хнума, бога-гончара. Все життя він провів у пошуках тієї таємниці. І хоч він був старим, вкритим зморшками, згорбленим дідуганом, його хіть до жінок ніколи не згасала. Йому лиш для того й потрібен був секрет Хнума, щоб задовольнити своє бажання. Але він відчував потребу в натурниці. А які жінки були найвродливішими для цього? Звісно, дружини фараона. Тож цей чоловік зліпив ляльок за подобою людей, що супроводжували фараона, коли той навідувався до своїх дружин. Він також зліпив ляльку, схожу на самого фараона, й оживив її, увійшовши в неї. Ляльки занесли його до царського гарему, обвівши навколо пальця вартових і навіть самих дружин фараона, які розважали його, як свого справжнього чоловіка.
Та коли він покидав гарем, до покоїв зайшов справжній фараон. Тільки уявіть собі цю ситуацію, Рікорі. Раптом, якимось дивом, у гаремі постає два фараони! Але Хнум, що за всім цим споглядав, спустився з небес і, торкнувшись ляльок, забрав у них життя. Вони впали додолу, виявившись просто ляльками.
Там, де стояв справжній фараон, лежала ще одна лялька, а біля неї тремтів зморшкуватий старий чолов’яга!
Цю історію, а також деталі розправи над дідуганом можна прочитати на папірусі ще тих часів, який, як мені відомо, зберігається в Єгипетському музеї в Турині. Там є також перелік тортур, які пережив старий маг, перед тим як його спалили. Тож немає жодних сумнівів, що старого звинуватили в чаклунстві, за що той зазнав кари, папірус автентичний. Але що насправді за всім цим стояло? Щось трапилося, але що? Ця історія є лише черговим забобоном, а чи виплодом чорної мудрості?
Рікорі мовив:
— Ви ж самі стали свідком тієї чорної мудрості і все ще сумніваєтеся в її існуванні?
Я не відповів і провадив далі:
— Вузлуватий мотузок — відьомський вузол. Він також дуже давній. Згідно з найдавнішим документом франкського законодавства, Салічним законом[9], виданим близько півтори тисячі років тому, найсуворішого покарання зазнавав той, хто в’язав мотузки, відомі нам як відьомські вузли...
— La Ghana della Strega[10], — сказав він. — На моїй батьківщині всім добре відомо, що то за проклята річ, цей мотузок... на наше велике нещастя!
Я побачив, як він зблід і стиснув пальці, тож квапливо додав:
— Але ж ви маєте розуміти, Рікорі, що все, що я тільки-но переповів, — усього лиш легенди? Фольклор. Без жодної наукової основи.
Він підвівся, з гуркотом перекинувши стілець, й недовірливо глянув на мене. Із неабияким зусиллям промовив:
— Ви все ще гадаєте, що всю цю чортівню, свідками якої ми стали, можна пояснити науковими термінами?
На що я схвильовано відповів:
— Я цього не казав, Рікорі. Проте вважаю, що мадам Менділіп була настільки ж чудовим гіпнотизером, як убивцею — володаркою ілюзії...
Він перебив мене, вхопившись руками за край стола:
— На вашу думку, її ляльки були всього лиш ілюзією?
Я ухилився від прямої відповіді й сказав:
— Ви самі добре знаєте, якою реальною була ілюзія її прекрасного тіла. Але ми бачили, як вона розчинилась у реальності вогню, хоч і видавалася такою ж справжньою, як і її ляльки, Рікорі...
Він знову перебив мене:
— А удар в моє серце... а ляльки, що вбили Гілмора й Брайла... а та благословенна лялька, що вбила відьму! Ви вважаєте, що вони були тільки ілюзією?
Я відчував, як у мені прокидається колишній скептик, і похмуро відповів:
— Цілком можливо, що ви, піддавшись гіпнотичному навіюванню лялькарки, самі встромили собі шпильку в серце! Також можливо, що, піддавшись такому самому навіюванню (де, як і коли, я не знаю), сестра Пітерса сама вбила свого чоловіка. Треба визнати, що люстра впала на Брайла, коли я перебував під впливом того самого постгіпнотичного навіювання, і цілком ймовірно, що саме один з її осколків розірвав йому сонну артерію. А щодо загибелі самої лялькарки, до якої причетна лялька Волтерс, то, можливо, ненормальний розум мадам Менділіп подекуди ставав жертвою тих самих ілюзій, які вона насилала на інших. Лялькарка була божевільним генієм, підвладним хворобливій манії оточувати себе опудалами тих, кого вона вбила. Маргарита Валуа, королева Наварри, повсякчас носила із собою забальзамовані серця десятків її коханців, що померли заради неї. Вона їх не вбивала, але знала, що була причиною їхньої смерті, наче сама власноруч позбавила їх житія. Маргарита Валуа, що колекціонувала серця, і мадам Менділіп зі своєю колекцією ляльок діяли за однаковим психологічним принципом.
Рікорі не сів на місце, а напружено промовив:
— Я запитав у вас, чи вважаєте ви вбивство лялькарки ілюзією?
На що я відповів:
— Мені трохи ніяково, коли ви так на мене дивитеся, Рікорі... Але я відповім на ваше запитання. Повторюю: вона, ймовірно, сама іноді ставала жертвою тих самих ілюзій, що навіювала на інших. Подекуди вона сама вірила в те, що її ляльки живі. Отак в її потьмареному розумі зародилася ненависть до ляльки Волтерс. І, врешті, під впливом роздратування, яке ми викликали у неї своїм вторгненням, ця ненависть її вбила. Саме про це я подумав, коли здивувався з ваших слів про чорну мудрість, що обертається проти тих, хто нею володіє. Вона катувала ляльку і очікувала, що та може відомстити, коли трапиться слушна нагода. Її віра чи то очікування були настільки сильні, що коли настав сприятливий момент, її думка втілилися в дію! Лялькарка, так само як і ви, сама могла ввігнати шпильку собі в горло...
— Ви дурень!
Ці слова злетіли з вуст Рікорі, немов їх промовила сама мадам Менділіп, як тоді, у своїй зачарованій кімнаті, чи мертвими вустами Лашни. Я затремтів і впав у крісло.
Рікорі схилився над столом. Його чорні очі були порожні й невиразні. У паніці я вигукнув:
— Рікорі, прокиньтеся!
Страхітлива чорнота зійшла з його очей, його погляд набув виразності, і він знову зосереджено на мене дивився. А тоді сказав уже своїм звичним голосом:
— Я прокинувся, о, я настільки прокинувся, що більше не хочу вас чути! Тепер ваша черга слухати, докторе Ловелл. До біса вашу науку! Ось що я вам скажу. Там, за завісою, що затуляє нам очі, є сили, які нас ненавидять, але яким наш незбагненно мудрий Бог дозволяє існувати. Кажу вам, ці сили можуть проникати через пелену матеріального, оселившись у ляльках, наприклад. Це правда! Відьми та чаклуни ідуть обіруч зі злом! Так-так! Але також існують дружні сили, що проявляються в обраних.
Кажу вам, мадам Менділіп була проклятою відьмою! Знаряддям чорних сил! Блудницею Сатани! Вона згоріла, як справжня відьма — довіку їй горіти в пеклі! Кажу вам, та маленька медсестричка була знаряддям добрих сил. І тепер вона в раю, де їй бути щасливою довіку!
Він замовк, тремтячи від власного запалу. А тоді торкнувся мого плеча:
— Скажіть мені, докторе Ловелл, тільки чесно, як перед самим Господом Богом, якби ви в нього вірили так само, як я, невже вас справді задовольняють ваші наукові пояснення?
На що я стиха відповів:
9
Салічний Закон (лат. Lex Salica, Pactus legis Salicae) — звичаєве право германського племені салічних (приморських) франків, один з найбільш ранніх і повних звітів законів