— Істина у вині. Так, твій задум полягає в тому, щоб я, як найменш тверезий серед усіх нас, вивів їх на чисту воду. Чистісінька психологія. Гаразд Білле, наллю собі ще трохи.
— Ти сам знаєш, коли треба зупинитися. Та будь обережний, — попередив він.
Ми спустилися вниз і долучилися до товариства. Ситуація, що склалася, викликала в мене інтерес, пробуджувала відчуття азарту і водночас безтурботності. Замість мадемуазель я бачив тепер імлу сріблясто-золотавого волосся, що клубочилася над двома фіалковими плямами на білому обличчі. Натомість, Хелен і далі видавалась мені одним із ликів, викарбуваних на давніх монетах. Нас запросили до вечері. Доктор Ловелл сів на чолі столу, по ліву руку від нього де Керадел, а по праву — мадемуазель Дагут. Хелен сиділа поруч з де Кераделом, а я поруч з мадемуазель. Білл умостився між мною та Хелен. Стіл був чудово сервірований, з розставленими на ньому високими свічками. Дворецький приніс вишукані коктейлі. Перший тост я підняв за Хелен:
— Ти бездоганна антична монета, Хелен. Творіння рук Александра Великого. І колись ти опинишся у моїй кишені.
Доктор Ловелл виглядав дещо ошелешеним.
Під дзвін келихів Хелен промуркотіла:
— Ти ж ніколи не загубиш мене, любий?
Я відповів:
— Ні, серденько, і ніколи тебе нікому не віддам, не дозволю, аби тебе в мене вкрали, моя бездоганна антична монето.
Я відчув дотик м’якого плеча. Відвернувшись від Хелен, зустрівся поглядом з мадемуазель. Її очі більше не здавалися мені фіалковими плямами. То були диявольські очі — великі та чисті, наче мілководдя у тропіках, з фіолетовими іскорками, що пронизують їх наскрізь, наче сонячні промені, коли ти переводиш погляд з неба і дивишся крізь прозору воду.
Я звернувся до неї:
— Мадемуазель Дагут, чому, дивлячись на вас, я думаю про море? Ви знаєте, що хвилі Середземного моря мають колір ваших очей? А піна на їхніх гребенях така ж біла, як ваша шкіра. Мені доводилося бачити і водорості барви вашого волосся. Ваш запах нагадує запах моря, а хода — коливання хвиль...
Хелен стиха проказала:
— Як поетично, любий. Можливо, тобі краще з’їсти трохи супу, перш ніж переходити до наступного коктейлю.
— Серденько, моя антична монето, поки що ти не в моїй кишені. А я не у твоїй. Спершу я все-таки вип’ю коктейль, — відповів я.
Хелен спалахнула. Я почувався покидьком. Та погляд Білла мене підбадьорив. А очі мадемуазель могли б стати винагородою за будь-які докори сумління, якби щось не розбурхало в мені палкої ненависті, на денці якої зачаївся страх. Вона доторкнулася своєю рукою до моєї. Хвиля тепла прокотилася моїм тілом. Від її доторку те дивне відчуття зникло. У цей момент я усвідомив, якою вродливою вона була.
— Ви полюбляєте старовинні речі. Це через те, що у вас тече кров давніх пращурів — кров Арморика. Ви пам’ятаєте... — не встигла доказати мадемуазель, як її урвав дзвін моєї склянки, що впала на підлогу.
Білл почав вибачатися:
— О, Алане, перепрошую. Який же я незграбний! Бріггзе, принесіть докторові Каранаку інший коктейль.
— Та нічого страшного, Білле, — відповів я.
Сподіваюся, мені вдалося вимовити це з легкістю. Та насправді я був надзвичайно розлючений, намагаючись збагнути, скільки часу минуло між тим, як мадемуазель заговорила до мене, і тим, як перевернули мою склянку. Коли вона промовила оте своє «пам’ятаєте», тепло її долоні перетворилося на полум’я, що пропалювало мою руку. Здається, ніби у моїй голові поплив туман. Замість кімнати у приємному освітленні свічок переді мною простяглася широка рівнина, всіяна величезним камінням, вишикуваним рядами, які вели до центрального монолітного кола з гігантською кам’яною пірамідою посередині. Я впізнав її. Це була піраміда з Карнаку, таємничої місцини друїдів, яку до цього населяли інші народи. Звідти і походить ім’я моєї родини. За століття, що відтоді минули, воно стало довшим лише на один склад. Та не тут я був, коли відвідував Бретань. Це місце не виглядало таким давнім. Його мегаліти стояли рівно, на них не було жодного сліду незліченних століть. Його стежинами крокували сотні людей. Всі вони прямували до центру. І хоча я знав, що зараз день, здавалося, що над підземеллям, розташованим у центрі кола, розпростерлася чорна тінь. І океану я не побачив. На його місці височіли вежі із сірого та червоного каменю, розмиті обриси мурів величного міста. Я там стояв і відчував, як страх хвилею накочується на моє серце. Разом з ним мене охоплювало почуття холодної непогамовної ненависті та люті.
Почувши голос Білла, я отямився і знову опинився у кімнаті. Страх минув, та мене не залишало відчуття гніву.
Я подивився в очі мадемуазель Дагут. Мені здалося, що в них відбилося якесь торжество та ледь помітне радісне збудження. Я чудово розумів, що сталося, і знав, що не було жодної потреби відповідати на її перерване запитання, якщо його справді перервали. Вона теж розуміла, що відбувається. То був якийсь вид гіпнозу, в цьому не було жодного сумніву. Та я подумав, що якщо підозри Білла небезпідставні, тоді мадемуазель Дагут вчинила не надто розумно, розігравши цю карту так швидко, або ж вона була не надто впевненою у собі. Я змусив себе не думати про це.
Білл, Ловелл та де Керадел про щось розмовляли, Хелен скоса поглядала на мене. Я прошепотів мадемуазель:
— Якось я познайомився зі знахарем із Зулуленду, який міг робити те саме, мадемуазель де Керадел. Він називав це «вивільненням душі». Природа не наділила його вашою вродою, можливо, тому йому необхідно було набагато більше часу для цього.
Я хотів було додати, що її дії були такими ж стрімкими, як смертельний кидок змії, та стримався.
Мадемуазель Дагут нічого на це не відповіла, лише запитала:
— То це все, що ви можете сказати, Алане де Карнак?
Я засміявся:
— Ні, ще те, що ваш голос нагадує шум морського прибою.
І я не брехав; то був найм’якіший та найсолодший контральто, який я Чув у своєму житті. Його низькі ноти звучали як колискова хвиль, що омивають широкий піщаний берег.
Вона промовила:
— То це можна вважати за комплімент? Ви не вперше за сьогоднішній вечір порівнюєте мене з морем. А вам не здається, що воно може бути підступним?
— Авжеж, здається, — коротко відповів я, давши їй можливість самостійно зробити висновок щодо моїх слів. Мені здалося, що вона не образилася.
Вечеря тривала як годиться. Гості продовжували спілкуватися між собою. Страви та вина були просто чудові. Дворецький так пильно слідкував за тим, щоб мій келих не спорожнів, що мені здалося, ніби він виконував вказівки Білла. У розмовах мадемуазель висловлювала космополітичні погляди на життя, їй не бракувало дотепності та, безперечно, шарму, хоч як дивно це звучало. У неї був дар вести бесіду, здаючись саме такою, якою вона хотіла видаватися в очах співрозмовників. У ній більше не залишилося нічого екзотичного та загадкового. Тепер я бачив у ній сучасну, обізнану та освічену молоду жінку, наділену надзвичайною вродою. Хелен же була просто дивовижною. Вона не давала жодного приводу для суперечок чи образ. Білл, здавалося, виглядав збентеженим та зніяковілим, наче пророк, пророцтво якого ніяк не збувалося. Якщо де Керадела насправді цікавила смерть Діка, тоді він ніяк не виявляв цього. Деякий час вони з Ловеллом щось тишком захоплено обговорювали. Раптом я почув, як Ловелл запитує:
— То ви насправді не вірите в об’єктивну можливість існування таких істот?
Запитання не могло не привернути моєї уваги. Я згадав про розірвану записку Діка, у якій той просив Білла поставитися до питання об’єктивно, а не суб’єктивно. Білл теж уважно дослухався до розмови. Мадемуазель зацікавлено спостерігала за Ловеллом.
— Я знаю, що вони об’єктивні, — відповів де Керадел.
— Ви вірите в те що ці істоти, ці демони існували в реальному житті? — перепитав доктор Ловелл. У його голосі вчувалася недовіра.
— І досі існують, — відповів де Керадел. — Варто лише достеменно відтворити умови, за яких ті, що володіли давніми знаннями, викликали ці створіння — сили, видіння, називайте їх як завгодно, — і двері відчиняться і Вони увійдуть крізь них. Світла сила, яку єгиптяни називали Ісідою[13], постане перед нами як жива і попросить підняти вуаль з її лиця. Але й Темна сила, потужніша за неї, яку в Єгипті уособлювали Сет[14] та Тифон[15] і яку в осерді старшої та мудрішої раси називали Ід, теж виявить себе. Так, докторе Ловелл, решта теж увійде крізь ці відчинені двері для того, щоб навчати нас, підказувати нам, допомагати та скорятися нам...
13
ІсІда — одна з головних богинь у єгипетському божественному пантеоні. За найдавнішими міфами, дочка богині неба Нут та бога землі Геба або бога сонця Ра; за пізнішими — сестра й дружина бога Осіріса, богиня родючості й материнства. Ісіду зображували у вигляді корови з сонячним диском між рогами або в образі жінки з рогами й сонячним диском на голові, інколи з сином Гором на руках. Культ Ісіди був поширений не лише в Єгипті, за античності він поступово утвердився також в Греції та Римі
14
Сет — у давній єгипетській міфології бог пустелі, обману та зла, владар над всіма негативними явищами світу. Разом з тим іноді Сета шанували, як покровителя царської влади і він мав досить поширений культ
15
Тифон — у давньогрецькій міфології — могутній потворний велетень, уособлення вогненних руйнівних сил землі та її випарів