— Або щоб підкорити нас, батьку, — майже ніжно додала мадемуазель.
— Або щоб підкорити нас, — механічно повторив де Керадел; раптом його обличчя зблідло, і мені здалося, що в його погляді промайнув страх.
Я штовхнув Вілла під столом ногою, і відчув, як він мені відповів. Піднявши свій келих з вином, я подивився крізь нього на де Керадела.
— Доктор де Керадел — неабиякий штукар. Варто лише забезпечити його належним театральним приміщенням, декораціями, акторами, вдалим музичним супроводом, сценарієм та репліками, як у відповідний момент демони та ще бозна-хто з’являтимуться на сцені, як зірки шоу. Що ж, мені доводилося бачити подібні вистави досить високого рівня. І виглядали вони напрочуд реалістично для того, щоб обдурити більшість аматорів, — роздратовано зазначив я, намагаючись пояснити свою позицію.
Очі доктора де Керадела округлилися. Він підвівся з крісла і прошепотів:
— Аматорів! Ви хочете сказати, що я — аматор?
— Зовсім ні. Я сказав, що ви — організатор вистави, — ввічливо відповів я, так само дивлячись на нього крізь свій келих.
Він ледь стримував лють.
— Це не ілюзії, докторе Ловелле. Це такий собі сценарій, формула, яких необхідно дотримуватися. Чи є щось тривкіше за схему, якою послуговується католицька церква для встановлення зв’язку зі своїм Богом? Хорові співи, молитви, жести, навіть інтонація молитов — усе це чітко визначено. Ви ж не заперечуватимете того, що кожен з ритуалів, кожен акт поклоніння — як у тих, хто вірить у пророка Магомета, так і у буддистів та синтоїстів — у всіх світових релігіях так само жорстко регламентований? Людський розум усвідомлює, що лише неухильно дотримуючись певної формули, можна доторкнутися до чогось, що перебуває поза межами людського сприйняття. Йдеться про прадавню мудрість. Та годі про це, докторе Каранак. Ще раз повторюю: те, що відбувається у мене на сцені, — не ілюзія.
— Звідки ви знаєте? — запитав я.
— Знаю — і все, — спокійно відповів він.
Доктор Ловелл примирливо сказав:
— Досить дивні та напрочуд реалістичні видіння можуть бути викликані комбінацією звуків, запахів, рухів та кольорів. Існують навіть комбінації, здатні викликати у різних людей приблизно ті самі видіння, задавати однаковий емоційний ритм. Але я не маю жодних підтверджень того, що ці видіння були чимось більшим за суб’єктивну реакцію.
На якусь мить доктор Ловелл замовк. Я помітив, як він стиснув руки, аж побіліли кісточки пальців.
— Окрім одного випадку, — повільно продовжив він.
Де Керадел уважно спостерігав за ним. І стиснуті руки не залишилися поза його увагою.
— Якого випадку? — запитав він.
— Я не маю доказів, — дещо різко відповів Довели.
Де Керадел продовжував:
— Проте у процесі викликання духів є ще один елемент, який немає нічого спільного ані зі сценою, ані з шоу, докторе Каранак. Якщо оперувати хімічними термінами, то йдеться про своєрідний каталізатор. Ця необхідна складова дає бажаний результат, не зазнаючи при цьому жодних змін. Я маю на увазі людський фактор — жінку, чоловіка чи дитину, які перебувають у зв’язку з Істотою, яку викликають. Саме такою була піфія з Дельфів, яка, сидячи на мідному триніжку, що стояв над глибокою розколиною, і вдихаючи дурманні випари, встановлювала зв’язок з богом і вирікала пророцтва його голосом. Або жриці єгипетської Ісіди чи вавилонської Іштар[16], які, втім, уособлювали те саме божество. До них належать і жриці Гекати[17], богині Пекла, чиї таємні ритуали були втрачені, доки я не віднайшов їх. Таким був і король-воїн, уйгурський бог Кракен — жрець чудовиська з мацаками Халкру, та інший дивакуватий жрець, який викликав Чорного Бога скіфів, що являвся у вигляді потворної жаби...
Раптом Білл перебив де Керадела:
— Та всі ці ритуали залишились у далекому минулому. Вже багато століть, як ніхто не вірить у них. І ця вервечка жерців, напевно, давно вже обірвалася. Де сьогодні знайти такого?
Мені здалося, що мадемуазель кинула на де Керадела застережливий погляд, намагаючись щось сказати. Та слова Білла немов підхльоснули його, і він, проігнорувавши цей її знак і відчуваючи нагальну потребу розвинути свою теорію, продовжував:
— Ви помиляєтесь. Вони і досі існують, продовжуючи жити у свідомості своїх нащадків. Та вони сплять доти, доки не з’явиться той, хто зможе їх розбудити. І за це на нього чекає неабияка винагорода! Не блискучий золотий непотріб з гробниці Тутанхамона, не безглузде награбоване добро Чингізхана чи Атилли... коштовні камінці та нічого не вартий метал... цяцьки. А джерело спогадів, криниця знань — знань, що підносять того, хто володіє ними, над рештою людей так високо, що він возвеличується до богів.
— Так, некепсько було б на якийсь час стати богом. Але де ж знайти це джерело, ту криницю знань? Боюсь, доведеться добряче пошукати, — ввічливо зауважив я.
На скронях де Керадела запульсували вени. Він сухо промовив:
— Ви знущаєтесь? То я дам вам підказку. Якось доктор Шарко загіпнотизував дівчину, яка давно була його пацієнткою. Він занурив її у найглибший гіпнотичний сон з усіх, які практикував з іншими пацієнтами до цього. Раптом він почув, як дівчина почала розмовляти не своїм голосом. То був грубий чоловічий голос французького селянина. Тоді доктор Шарко почав ставити запитання. Голос повідав багато чого, зокрема й такого, про що дівчина просто не могла знати. Він розповідав про події, що відбувалися під час Жакерії. А це було шістсот років тому. Доктор Шарко записував усе, що казав голос. Після цього він взявся за детальне дослідження записів. Перевірив інформацію, вивчив родовід пацієнтки. Виявилося, що її пращуром був ватажок цього повстання. Тоді доктор Шарко спробував повторити експеримент. Йому вдалося викликати інший голос, цього разу жіночий, який розповів йому про події, що відбувалися тисячу років тому. З найдрібнішими подробицями, що їх міг знати тільки свідок тих подій. Він знову взявся за дослідження. І знову з’ясувалося, що факти, про які казав голос, були правдивими.
— То ми вже говоримо про переселення душ? — ще ввічливіше запитав я.
— Та як ви смієте блазнювати! Шарко проник крізь запинало пам’яті на тисячу років назад. Мені вдалося пройти ще далі. Я піднімав набагато давніші завіси. Я чув про події, що відбувалися десять тисяч років тому. Я, де Керадел, запевняю вас у цьому, — розлючено відповів він.
Наш діалог перервав Ловелл:
— Але, докторе де Керадел, пам’ять існує окремо від ідіоплазми і не передається у спадок. Фізичні особливості, хвороби, здібності, колір очей та шкіри, статура і таке інше — так. Син скрипаля може успадкувати талант батька, його техніку, слух, але він не може пам’ятати ноти, по яких той грав. Він не може успадкувати спогадів батька.
Де Керадел заперечив:
— Ви помиляєтесь. Ці спогади можуть передаватися. За допомогою мозку. Або, правильніше сказати, за допомогою того, що використовує мозок як свій інструмент. Я не стверджую, що всім вдається успадкувати спогади своїх пращурів. Мозок — нестандартний орган. Та й природа — не робітник, що може все впорядкувати. У деяких людей просто немає клітин, що відповідають за передачу цих спогадів. У декого ж вони або нечітко або лише наполовину сформовані та можуть містити багато порожнин. В інших же, яких зовсім небагато, вони повністю сформувалися, а спогади, які в них записані, зчитуються наче з книги. Варто лише сконцентрувати на них свідомість.
Мене він проігнорував, натомість до доктора Ловелла звернувся з дуже серйозним виглядом:
— Кажу вам, докторе Ловелл, цей феномен насправді існує, попри всі дослідження ідіоплазми, хромосом та генів — маленьких транспортерів спадковості. Запевняю вас, що мені вдалося це довести. Є такі розуми, які можуть подорожувати у пам’яті назад до тих часів, коли на Землі ще не з’явилася перша людина. До тих часів, коли тут панували наші пращури — примати. Навіть ще далі — до часів перших амфібій, які виповзли з моря та почали дертися по драбині еволюції, доки не стали тими, ким є сьогодні.
16
Іштар (INA NA, Інанна) — в шумерській міфології та релігії богиня родючості і кохання, покровителька достатку і рясних врожаїв. Згодом виконувала функції богині перемоги, врожаю, і правосуддя, була покровителькою сімейного життя тощо
17
Геката (грец. Екатд) — у найдавнішу епоху богиня Місяця, пізніше богиня чаклунства, повелителька всіх страховиськ і примар. Геката дарує мудрість на народних зборах, щастя на війні, багату здобич на полюванні тощо. Культ Гекати як богині підземного царства зливається з культом Персефони. Як і Артеміду, її вважали володаркою звірів, покровителькою мисливців. У культі Гекати знаходимо риси місячного божества, тому вона іноді ототожнювалась із Селеною. Священною твариною Гекати була сука, а в жертву богині приносили цуценят