У мене не було жодного бажання ані перебивати його, ані заперечувати йому — настільки сильним було переконання де Керадела у своїй правоті. Він продовжував:
— Доктор Каранак досить зневажливо згадав про переселення душ. Я ж стверджую, що людина не здатна уявити того, чого не може бути, а ті, хто з презирством відгукуються про будь-яку з теорій, просто невігласи. І саме моя теорія успадкування спогадів лежить в основі віри в реінкарнацію і, можливо, віри у безсмертя. Дозвольте мені продемонструвати вам це на прикладі однієї з найпопулярніших забавок сучасності — фонографа. Те, що ми називаємо свідомістю, — це голка, яка записує свої враження на певні клітини, рухаючись крізь часовий простір. Так само, як голка фонографа записує звук на борозенцях платівки. Після того як запис зроблено, голка може переміщатися назад до попередніх борозенок, перетворюючи їх на спогади. Ми знову можемо почути, побачити і пережити все, що на них записано. Іноді трапляється, що свідомість не може відшукати потрібну борозенку. У цьому разі ми кажемо, що щось забули. Іноді борозенки не надто чітко викарбовуються, платівки псуються, і тоді наші спогади втрачають точність, стають розмитими.
Спогади пращурів, стародавні платівки, зберігаються в іншій частині мозку, далеко від тієї, в якій утримуються спогади з цього життя. Вочевидь, наша пам’ять влаштована саме таким чином недаремно. Інакше ми б постійно були спантеличені втручанням у наше життя спогадів, що не мають стосунку до цієї реальності. У стародавні часи, коли життя було простішим, а навколишнє середовище не таким багатогранним, ці дві сфери спогадів мали міцніший зв’язок. І тому ми кажемо, що первісні люди більше покладалися на інтуїцію, ніж на раціональне обгрунтування. І через це навіть сьогодні примітивні племена чинять так само. Та з плином часу, у процесі того, як життя ставало складнішим, ті, хто намагався впоратися з проблемами сучасності, спираючись на власний досвід, отримували більше шансів вижити, ніж ті, хто покладався на спогади своїх пращурів. Після того, як ці дві сфери спогадів стали віддалятися, процес почав стрімко набирати обертів, як і всі еволюційні процеси.
Природа не зацікавлена в тому, щоб втрачати свої творіння. Саме тому на певній стадії розвитку людські ембріони мають зябра, а пізніше у них з’являється волосяний покрив приматів. З цієї ж причини у деяких людей архіви давніх спогадів заповнені вщерть, їх потрібно лише зуміти відкрити, щоб отримати доступ до інформації, яка в них міститься, докторе Каранак.
Усміхнувшись, я зробив ковток вина.
— Але ж це всього лише припущення, докторе де Керадел. Якщо ваша теорія правильна, тоді ці успадковані спогади, поза сумнівом, є ні чим іншим, як попередніми життями тих, хто здатен їх відтворити. Вони можуть стати основою доктрини переселення душ та реінкарнації. Як інакше це пояснити? — запитав Ловелл.
— Моя теорія пояснює багато речей. Наприклад, переконання китайців у тому, що людина помирає назавжди, якщо у неї немає дітей. Або вислів: «Душа людини продовжує жити у її дітях», — відповів де Керадел.
— Новонароджена бджола чудово розуміє правила життя у вулику. Її не потрібно вчити, як збирати з квітки пилок, як потім очищувати його та змішувати з нектаром у суміш, що нею годують матку і трутнів, вона знає, що для робочих бджіл слід готувати зовсім іншу суміш. Ніхто не вчить її складним законам життя у вулику. Знання та пам’ять зберігаються в яйці, личинці та лялечці. З мурахами та багатьма іншими комахами так само. Проте з людьми та рештою ссавців все геть інакше, — зауважив Ловелл.
— З людьми так само, — не погодився з ним де Керадел.
4. Загублене місто Іс
Де Керадел мав рацію, чорт забирай! Я і сам спостерігав випадки, які підтверджували існування прадавніх спогадів, у найдивовижніших куточках планети. Мені кортіло підтримати його і розповісти про ці факти, незважаючи на те, що він назвав мене невігласом. Я хотів поговорити з ним, як дослідник з дослідником.
Натомість я осушив свій келих і суворо вигукнув:
— Бріггзе, ось уже п’ять хвилин я чекаю на свій напій, — а опісля звернувся до гостей за столом: — Стривайте-но. Давайте звернемося до логіки. Таке важливе питання, як людська душа та її подорожі, заслуговує на найпильнішу увагу. Доктор де Керадел розпочав дискусію з того, що взявся запевняти нас в об’єктивному існуванні того, що демонструє шоумен. Так, пане де Керадел?
— Так, — небагатослівно відповів той.
Я продовжив:
— Після цього доктор де Керадел навів як приклад експерименти доктора Шарко з гіпнозом. Як на мене, ці випадки не досить переконливі. У південних морях, в Африці, на Камчатці мені доводилося чути, що найвдатніші шамани можуть говорити не двома-трьома голосами, а півдюжиною різних голосів. Доведений факт, що людина під гіпнозом іноді розмовляє не своїм голосом. Так само відомо і те, що голосовий діапазон людини, яка страждає на шизофренію, тобто роздвоєння особистості, може змінюватися від сопрано до басу. І спогади пращурів тут ні до чого. Це лише симптом їхнього психічного стану. Тільки й того. Я не помиляюся, докторе Ловелл?
— Все правильно, — підтвердив він.
— А щодо пацієнтів Шарко, хто знає, що їм розповідали їхні бабусі? Це можуть бути історії, які передавалися від покоління до покоління. Почувши у дитинстві, пацієнти запам’ятовували їх на підсвідомому рівні. А висновки про їхнє походження Шарко зробив уже сам. Звісно, йому вдалося встановити правдивість кількох фактів. Та його не дуже складно ошукати, адже він був зацікавлений у підтвердженні своєї теорії, яку так старанно плекав, своєї ідеї фікс. Тож, зрештою, ці декілька фактів ставали для нього всім. Проте я не настільки легковірний, як Шарко, докторе де Керадел, — зауважив я.
— Я читав ваше інтерв’ю у газеті. Й у мене склалося враження, що ви дотримуєтесь дещо інших поглядів, докторе Каранак, — сказав він.
Тож інтерв’ю він читав. Я відчув, як Білл штовхнув мене ногою. З відповіддю я не забарився:
— Я намагався пояснити репортерам, що будь-який трюк справляє належний ефект лише в тому разі, якщо у нього вірять. Розумію, що для жертви байдуже, був це обман чи реальна подія. Та це не дає підстав вважати, що обман стає реальністю і може вплинути ще на когось. Я також хотів, аби журналісти втямили, що захиститися від таких речей досить просто. Достатньо лише припинити у них вірити, — відповів я.
Вени на його лобі знову напнулися. Він сказав:
— Якщо я правильно вас зрозумів, то трюки ви називаєте обманом.
— Я б навіть сказав, дешевим обманом! — насмішкувато додав я.
Здавалося, що докторові Ловеллу було неприємно це чути. Ковтнувши вина, я подарував мадемуазель широку усмішку.
— Що з твоїми манерами сьогодні, любий? — звернулася до мене Хелен.
— До біса манери! Про які манери може йтися, коли темою обговорення є привиди, реінкарнація, спогади пращурів, Ісіда, Сет та Чорний Бог скіфів, що скидається на жабу? А тепер послухайте мене, докторе де Керадел. За своє життя я відвідав чимало віддалених куточків Землі, вирушаючи туди у пошуках привидів та демонів. І жодного разу не бачив нічого такого, що б не можна було пояснити або гіпнозом, або масовим навіюванням чи просто обманом. Розумієте? Жодного разу. А бачив я немало всього, — відповів я.
Я збрехав. Та мені кортіло подивитися на його реакцію. І я її побачив. Вени на його скронях пульсували так сильно, як ніколи досі, вуста побіліли.
Я продовжив:
— Багато років тому мені спала на думку блискуча ідея, яка дозволяє досить просто вирішити проблему. Вона полягала в тому, що слух, напевно, останнє з людських чуттів, що продовжує виконувати свою функцію перед настанням фактичної смерті. Тобто після зупинки серця мозок продовжує функціонувати доти, доки йому вистачає кисню. І доки мозок працює, він може бачити видіння, що, як йому здається, тривають цілі дні та тижні, хоча насправді тривалість такого видіння становить частку секунди. І все це відбувається в той час, як решта чуттів відмерла.