Він нахилився до Ловелла і турботливо запитав:
— Вам зле, докторе Ловелл?
Ловелл побілів як стіна; його погляд був спрямований на де Керадела, а в очах застиг жах. Опанувавши себе, він промовив:
— Часом мені дошкуляють напади гострого болю. Та це пусте. Продовжуйте.
І де Керадел продовжив:
— Вона була справжньою відьмою, докторе Беннет; Хоча я б палите назвав її берегинею давніх таємниць, втраченої мудрості. З Праги вона приїхала сюди. Я намагався її відшукати, з’ясував, де вона живе, але, на жаль, талан був не на моєму боці! Її з племінницею спалили разом з їхніми ляльками, а будинок, у якому вони жили, зруйнували. То була загадкова пожежа. Та я відчув полегшення. Щиро кажучи, навіть зрадів, бо трохи боявся майстрині ляльок. Не тримаю зла на тих, хто це замислив, якщо це не була випадковість. Насправді, хоча це може прозвучати дещо жорстоко, та я впевнений, що доктор Ловелл зрозуміє мене, я вдячний їм. Звісно, якщо «вони» взагалі існують.
Подивившись на годинник, він звернувся до мадемуазель:
— Доню, нам час йти. Ми вже спізнюємося. Час у такому приємному товаристві пролетів зовсім непомітно... — Він замовк, а потім повільно промовив, наголошуючи на кожному своєму слові: — Якби лишень я мав ті здібності, якими вона володіла, якби так сталося, тоді я, доктор де Керадел, не боявся б її, і ніхто б з тих, хто колись погрожував мені або ставав на заваді, не дожив би до цього часу. Саме так... — Він кинув оком на Ловелла, потім на Хелен, на Білла, на секунду затримав свій погляд на мені. — Я впевнений, що навіть моя вдячність не врятувала б ані їх, ані їхніх близьких.
Всі мовчали, відчуваючи якусь незручність. Тишу порушив Білл, похмуро сказавши:
— Принаймні чесно сказано, де Керадел.
Усміхаючись, мадемуазель підвелася. Хелен провела її до холу. Ніхто не подумав би, що вони ненавидять одна одну. Поки де Керадел розсипався у компліментах, прощаючись з Ловеллом, мадемуазель підійшла до мене і прошепотіла на вухо:
— Чекатиму на вас завтра, Алане де Карнак. О восьмій. Нам є про що поговорити. Не підведіть мене.
І нишком щось тицьнула мені в руку.
Де Керадел сказав:
— Скоро я буду готовий до проведення свого найбільшого експерименту. Хотів би, щоб на ньому були присутні ви, докторе Ловелл, і ви також, докторе Каранак. Для вас це буде особливо цікаво... Тож побачимося.
Він поцілував руку Хелен і попрощався з Біллом. Я губився у здогадах і припущеннях, розмірковуючи над тим, чому він не запросив і їх.
Біля дверей мадемуазель обернулася та злегка доторкнулася до щоки Хелен:
— Не піддавайтеся, люба...
Її сміх маленькими хвилями прокотився по сходах. Вони з батьком спустилися вниз, де на них вже чекало авто.
7. Коханець майстрині ляльок
Бріггз зачинив за собою двері та пішов. Ми вчотирьох мовчки стояли у холі. Раптом Хелен роздратовано тупнула ногою:
— Хай їй біс! Вона змусила мене почуватися служницею. Наче я була однією з твоїх коханок, Алане, на яку її величність милостиво звернула увагу.
Я усміхнувся, бо мені здалося так само. Вона гнівливо продовжила:
— Я бачила, як вона щось шепотіла тобі на вухо. Можу припустити, що запрошувала якось навідатися до неї в гості.
Сказавши це, Хелен граційним рухом відвернулася від мене, наче кінозірка.
Я розтиснув пальці руки, аби подивитися, що мадемуазель у ній залишила. На долоні лежав тонкий срібний браслет завширшки з півдюйма. Він легко гнувся. Браслет прикрашав відшліфований до блиску чорний камінець овальної форми. На його гладенькій поверхні був викарбуваний символ влади стародавнього бога океанів, який мав багато різних імен ще до того, як греки назвали його Посейдоном. Це був тризуб, яким він управляв морськими глибинами, заповнений якимось червоним матеріалом. Тризуб вважався одним із загадкових талісманів невисоких смаглявих носіїв азільсько-тарденуазької[18] культури, які близько сімнадцяти тисяч років тому витіснили високих кроманьйонців, які мали світле волосся, блакитні очі та великий мозок. Звідки обидва народи з’явилися у Західній Європі, невідомо. Уздовж срібної стрічки звивалася крилата змія, яка у своїй пащі тримала чорний камінь. Так, я вже бачив такі браслети і такі камені. Та мене надзвичайно вразило якесь внутрішнє переконання, що я бачив саме цей браслет і саме цей камінь. Власне, бачив не один раз... багато разів... навіть упізнав символ... Якби я тільки міг пригадати, де саме бачив!
Можливо, коли я одягну його на руку, то пригадаю...
Хелен вирвала прикрасу з моїх рук. Пожбуривши браслет на підлогу, вона наступила на нього підбором і втоптала у килим:
— Вдруге за вечір ця дияволиця намагається закути тебе у свої кайдани.
Я нахилився, щоб підняти браслет, та вона відштовхнула його ногою.
Білл нахилився, підняв браслет і віддав мені. Я сховав його у кишеню.
— Угамуйся, Хелен! Він має через це пройти. Принаймні, він на цьому знається краще за нас, — різко сказав Білл.
— Нехай лишень спробує приворожити його! — у відчаї вигукнула дівчина. Кинувши на мене лютий погляд, додала:
— Та я не можу тобі цілком довіряти в тому, що стосується мадемуазель, Алане. Тут пахне смаженим... Між вами коїться щось дивне. На твоєму місці я б не піддавалася спокусі цієї білявки. Скільки метеликів згоріло у яскравому полум’ї цієї квітки!
Слова Хелен обурили мене:
— Люба, твоє покоління таке відверте, а твої метафори такі ж двозначні, як і мораль, що криється в них. Та попри це, тобі не варто ревнувати мене до мадемуазель.
Звісно, я збрехав. Не міг пояснити чому, але я остерігався мадемуазель. Відчував якийсь непоясненний страх, якусь глибинну і геть незбагненну ненависть до неї. Та це не все. Мадемуазель була надзвичайно вродливою. Я б ніколи не зміг покохати її так сильно, як Хелен. Проте у ній було щось таке, чого бракувало Хелен, щось, безперечно, лихе... Мені здавалося, що я вже давно випив цей келих сповна... та, вочевидь, мав випити його знову... і я знав, що мою несамовиту спрагу може втамувати тільки вона.
Хелен тихо відповіла:
— Я не можу ревнувати до неї. Я боюся її — і мені страшно не через себе, а через тебе.
І тут заговорив доктор Ловелл. Досі він був цілком поглинутий своїми думками і не чув, про що ми розмовляли:
— Повертаймося до столу. Я маю вам дещо сказати.
Важко ступаючи, він почав підійматися сходами.
Здавалося, ніби доктор враз постарів на кілька років. Білл сказав, звертаючись до мене:
— Що ж, де Керадел був відвертим. Він попередив нас.
— Попередив про що?
— Хіба ти не зрозумів? Про те, що не варто лізти у розслідування смерті Діка. Їм не вдалося з’ясувати всього, що вони планували дізнатися. Та почули вони достатньо. Саме це мені і було потрібно. І я почув те, що хотів почути.
— Що саме?
— Те, що це вони вбили Діка, — відповів він.
Я хотів розпитати Білла про все детальніше, та ми вже сіли до столу. Доктор Ловелл попросив принести кави і відпустив дворецького. Виливши повну склянку бренді до І своєї філіжанки, він одразу ж її спорожнив:
— Я ошелешений. Авжеж. Ті жахливі речі, з якими мені доводилося мати справу раніше і які, як я сподівався, більше ніколи не повторяться, знову постали на моєму шляху. Я розповідав про них Хелен. У неї сильний дух і світлий розум. — Ловелл обернувся до Білла: — Я правильно розумію, що ви все розповіли Хелен, що їй вже були відомі ті факти, що так сильно мене вразили?
Білл відповів:
— Не всі, сер. Їй було відомо про тінь, та вона не знала повного імені мадемуазель де Керадел. Та і я цього не знав. Я не мав жодних підстав запідозрити де Кераделів, коли вони погодилися прийняти ваше запрошення. До цього вечора я не хотів ділитися з вами обставинами смерті Ралтсона насамперед тому, щоб не викликати болісних спогадів. І звичайно ж, доки де Керадел сам не заговорив про це, я навіть і гадки не мав, що він був так тісно пов’язаний з тією вашою сумною пригодою.
18
Азільська і тарденуазька культури — археологічні культури раннього мезоліту, поширені переважно на території Західної Європи. Азільська культура прийшла на зміну мадленській і передувала тарденуазькій культурі. Назва походить від печерної стоянки Масд’Азіль (південно-західна Франція). Носії азільської культури займалися полюванням, рибальством і збиральництвом, винайшли лук і стріли, приручили собаку. На території України до азільської культури відносять археологічні пам’ятки Криму, Придніпров’я та басейн Сіверського Дінця