— Доктор Каранак щось знає про це? — запитав Ловелл.
— Ні. Я вирішив розповісти історію Діка у присутності де Кераделів незалежно від того, знайдеться підтвердження моїм підозрам чи ні. Я вмовив доктора Каранака розлютити його. Хотів побачити його реакцію та реакцію його доньки, так само як і доктора Каранака та вашу. Я мав на це підстави. Мені потрібно було, щоб де Керадел якось виказав себе. Якби я сам виклав перед вами всі карти, він би ніколи цього не зробив. Ви були б дуже обачними, і він би зрозумів це. Саме ваша непоінформованість щодо мого розслідування, а також те, як ви мимохіть видали свій жах, який відчули під час розповіді про аналогічний випадок, спонукало його обмовитися про свій зв’язок з майстринею ляльок та відверто погрожувати. Зараз же він ставиться до вас з презирством. Звичайно, немає жодних сумнівів у тому, що якимось чином йому вдалося дізнатися про вашу роль в історії з майстринею ляльок. Він впевнений, що ви страшенно налякані... Й оскільки непокоїтеся, аби з Хелен та зі мною не трапилося нічого лихого, то змусите мене облишити справу Ралтсона. Якби він у це не вірив, то ніколи б не ризикнув попередити нас.
Ловелл схвально кивнув:
— І він має рацію. Я таки справді наляканий. Ми всі троє у страшенній небезпеці. Але щодо певних речей він помиляється. Ми маємо продовжити...
Хелен перебила Ловелла:
— Троє? Гадаю, що Алан у найбільшій небезпеці серед нас усіх. У мадемуазель вже готове для нього тавро, і вона натякнула, що не проти поповнити своє стадо Аланом.
— Не будь такою вульгарною, люба, — відповів я і звернувся до Ловелла: — Я все ще не до кінця розумію, що відбувається, сер. Білл дуже чітко виклав історію Ралтсона. Та я зовсім нічого не знаю про цю лялькарку, тому і не можу збагнути важливості згадок про неї де Керадела. Якщо мене вже втягли у цю справу, то було б непогано знати всі факти, щоб моя участь у ній була якомога ефективнішою, та й, зрештою, задля власної безпеки.
Білл похмуро зазначив:
— Тебе не лише втягли, а й підписали на це.
Доктор Ловелл сказав:
— Що ж, я розповім вам кількома словами. Згодом Вільям викладе все у подробицях та відповість на всі ваші запитання. З майстринею ляльок, мадам Менділіп, мене звів загадковий випадок у клініці, де від загадкової хвороби помер спільник і помічник горезвісного керівника тутешніх гангстерів, якого звали Рікорі. Я й досі не можу збагнути, чи була ця жінка справді відьмою, як зараз прийнято вважати, чи зналася на законах природи, які через наше власне невігластво здаються нам проявом надприродного, чи просто добре володіла гіпнозом. Але, хай там як, вона була вбивцею. На її рахунку були смерті мого колеги доктора Брайла та медсестри, в яку він був закоханий. Окрім усього іншого, мадам Менділіп була непересічним митцем. Її ляльки були напрочуд гарними та виглядали дуже природно, немов живі. Вона тримала крамницю ляльок, де і обирала жертв серед своїх покупців. Вбивала за допомогою отруйного бальзаму, який використовувала, завоювавши їхню довіру. Вона робила ляльок, які були схожі на тих людей, як дві краплі води. Потім відправляла цих ляльок убивати. Вони були наділені живою матерією, чи духом, якщо вам так більше подобається, тих, чиї тіла копіювали, принаймні так вона сама вважала. Вони втілювали чисте зло... маленькі демони з тонкими стилетами... які йшли на завдання під наглядом білолицьої, змученої жахіттями, дівчини, яку мадам Менділіп називала своєю небогою... Вона так довго перебувала під гіпнотичною владою майстрині, що фактично стала її другим «я». Єдиним, що не викликало сумніву у всій цій історії, було те, що ті ляльки вбивали.
Рікорі став однією з її жертв, та я зміг поставити його на ноги. Він вірив у забобони, вважав, що мадам Менділіп — відьма, і заприсягся знищити її. Він викрав її небогу, щоб загіпнотизувавши ту, я міг вивідати у неї таємниці лялькарки. Під час одного з таких сеансів вона померла, скрикнувши, що руки майстрині стискають її серце і от-от розчавлять його...
Він замовк, ніби він знову бачив перед собою ту жахливу картину. Та згодом продовжив:
— Але перед смертю Дівчина встигла розповісти, що у мадам Менділіп у Празі був коханець. Вона навчила його вселяти у ляльок душі. Тієї ж ночі Рікорі разом зі своїми поплічниками вирушили на справу, аби вбити лялькарку. Вони спалили її живцем. Я був свідком цієї жахливої картини, хоча і проти власної волі. Вона і досі стоїть у мене перед очима...
Він знову замовк і підняв келих, міцно стискаючи його у руці:
— Здається, що де Керадел і був тим коханцем. Виглядає так, що окрім таємниць ляльок, він знає ще й таємницю тіней. Чи про них відомо лише мадемуазель? Зрештою, він може знати не тільки про це. У світі стільки темних знань! Що ж, це власне все. Тепер усе доведеться починати спочатку. Та цього разу буде складніше...
А потім замислено додав:
— Якби ж то Рікорі міг нам допомогти! Але він зараз в Італії. Я не зможу з ним вчасно зв’язатися. Проте один з його найкмітливіших хлопців, який пройшов з нами, так би мовити, крізь вогонь і воду і брав участь у знищенні відьми, зараз тут. Його звуть МакКенн. Я знайду його!
Ловелл підвівся:
— Докторе Каранак, дозвольте відкланятися. Вільяме, залишаю їх на тебе. Я ще попрацюю у кабінеті, а потім піду спати — втомився. Хелен, люба, попіклуйся про доктора Каранака.
Попрощавшись, він залишив кімнату. Білл почав розповідь:
— Так ось, щодо майстрині ляльок...
Було близько опівночі, коли Біля закінчив розповідати, а мої запитання нарешті вичерпалися. Коли я вже збирався йти, він запитав:
— Алане, тобі майже вдалося вибити де Керадела з колії, коли ти заговорив про Алькар-Аза та Володаря Карну. Хто це в біса такі?
Я відповів:
— І гадки не маю, Білле. Ці слова мимоволі зірвалися з моїх уст. Можливо, це справа рук мадемуазель, як я і сказав її батькові.
Та глибоко в душі я розумів, що це не так, у мені росло переконання, що я знав, колись знав Алькар-Аза та Володаря Карну, який сповнює серця жахом, і настане день, коли я все згадаю...
Хелен промовила:
— Білле, відвернися.
Вона оповила руками мою шию, її вуста злилися з моїми у пристрасному поцілунку. Хелен прошепотіла:
— Коли ти поруч, моє серце співає, і водночас це розбиває його. Я боюся за тебе, так боюся, Алане.
Вона відхилила голову назад і промовила з легкою усмішкою:
— Напевно, ти вважаєш, що моє покоління поводиться необачливо, а мораль, яку воно сповідує — вульгарна. Та все не так однозначно, як може здатися на перший погляд, любий. Не забувай про те, що я покохала тебе ще дівчиськом.
Я відповів на її поцілунок. Одкровення, з яким вона не таїлася переді мною, коли ми зустрілися, нарешті повністю відкрилося.
По дорозі до клубу я не міг думати ні про що інше, окрім Хелен, з її волоссям кольору міді та золотаво-бурштиновими очима. Обличчя ж мадемуазель, якщо й зринало у мене в пам’яті, було оповите сріблястою імлою, крізь яку прозирали дві фіалкові плями на безформній білій масці. Мене переповнювало щастя.
Наспівуючи, я почав роздягатися. Перед очима і досі стояло лице Хелен. Засунувши руку до кишені, я витяг звідти срібний браслет з чорним каменем. Образ Хелен відразу ж розвіявся. Натомість з’явилося обличчя мадемуазель з її великими ніжними очима та усмішкою на устах. Я бачив його напрочуд чітко, і воно здавалося дуже реальним.
Я відкинув браслет, наче то була змія.
Та засинаючи, все ще бачив перед собою обличчя мадемуазель.
8. У вежі Дагут в Нью-Йорку
Наступного ранку я прокинувся з головним болем. Мені снилися ляльки з голками завдовжки в один фут, що танцювали з рожевими тінями довкола велетенських кам’яних фігур, а також Хелен з мадемуазель, які по черзі обіймали та цілували мене. Тобто обіймала мене Хелен, але раптом вона перетворювалася на мадемуазель; а потім так само несподівано мадемуазель перетворювалася на Хелен, і так повторювалося безліч разів.
Мені це нагадало про випадок в Алжирі, що стався зі мною у дуже незвичному розважальному закладі під назвою «Будинок сердечних бажань». Ним володів француз, який мав слабкість до гашишу та був непересічним філософом. Ми з ним потоваришували. Мені здається, що я завоював його прихильність, поділившись своєю ідеєю, умовно названою «Рай та Пекло, Інкорпорейтед», яка так зацікавила мадемуазель та де Керадела. Він процитував рядки з рубаїв Омара: