МакКенн сказав:
— Та ферма жебраків стоїть біля води. Не так уже й важко вивезти їх звідти на човнах.
Ловелл різко заперечив:
— Але ж це абсурд, МакКенне! Як їх могли потайки вивезти? Ви ж не хочете сказати, що де Керадел причалив до ферми, всадовив жебраків у свій човен та поплив геть, і ніхто навіть цього не помітив?
МакКенн спробував переконати Ловелла:
— Зараз це не так і важко. Я сам бачив, як тікають з тюрем. З охоронцями завжди можна домовитися, ви ж розумієте...
Я втрутився у розмову:
— А могло бути й інакше. Можливо, вони самі погодилися поїхати з де Кераделом. Хто знає, що він їм міг наобіцяти!
Ловелл продовжував наполягати на своєму:
— Але ж як він до них дістався? Як йому вдалося налагодити з ними зв’язок?
Білл прошепотів:
— За допомогою тіней Дагут!
Ловелл розгнівано відштовхнув свій стілець:
— Дурниці! Таку думку ще можна було б припустити у випадку з Ралтсоном. Але стверджувати, що з півсотні людей могли зникнути, ставши жертвою масових галюцинацій, — цілковитий нонсенс!
— В будь-якому разі, — протягнув МакКенн, — вони зникли.
Я сказав:
— Де Керадел — ще той витівник. Як і Наполеон, він чудово знає, що не розбивши яєць, не приготуєш яєчні, так само неможливо насмажити котлет без м’яса чи практикувати людські жертвоприношення без людей. Як до нього потрапили ті робітники? Він найняв агента, який займався пошуком чоловіків, у яких немає родин, тобто тих, кого ніхто б не шукав у разі їхнього зникнення. До того ж всі вони були з різних місцевостей з віддалених куточків країни. Це було зроблено зумисно, щоб ці люди не були знайомі між собою. Чому? А тому, щоб ніхто їх не шукав. А що станеться з ними після завершення робіт у кам’янистому саду? Хтозна. Та, власне, всім байдуже. Чи дозволять комусь із них поїхати? Сумніваюся. Зрештою, для чого потрібні всі ці застережні заходи? Знову ж таки, цього ніхто не знає, і нікого це не цікавить.
— Стривай, ти хочеш сказати, що він використовує їх для... — почав було Білл.
Я перервав його:
— Звісно, для свого експерименту. Або, як сказав би старий козел МакКенна, для кам’янистого саду. Вони були його піддослідними кроликами. Та їх стає усе менше. Йому не вистачає людей. З певних причин він більше не хоче вдаватися до старої практики, наймаючи нових робітників. Та нові піддослідні йому й досі потрібні. А для вистави, яку він затіяв, знадобиться чимало людей. Де він може їх взяти, не наражаючись на ризик? Не почне ж він викрадати мешканців тутешніх селищ. Адже вони можуть зчинити галас. Тай із в’язниці викрасти не вийде. Зникнення навіть кількох ув’язнених здійме ще більший гвалт. Та, окрім чоловіків, йому потрібні і жінки. А кого шукатимуть в останню чергу? Бідняків. А тут, прямо під боком, їхній осередок. От вони і почали зникати.
— Похоже на те. А як бути з тими псами, що зовсім не пси, про яких казав звихнутий Лайяс? — запитав МакКенн.
Я згадав слова: «Вона мчала на чорному жеребці, а за нею розвівалися тіні» і відповів:
— Це я зрозумів не більше за вас, МакКенне. Що ви збираєтеся робити з цими хлопцями, якщо Рікорі доручить вам узятися за цю справу? Ви маєте якийсь план?
Він зручніше вмостився у кріслі.
— Що ж, мій план такий. Якщо бос передасть їх мені, це означатиме, що він збирається вертатися. А коли він щось вирішує, то робить це дуже швидко. Ці хлопці, імена яких я вказав у телеграмі, не бояться ні диявола, ні пекла. Досить вправні зі зброєю, як правило пристойно поводяться і непогано виглядають. Зараз я думаю осьо про що. Коли виявиться, що де Керадел справді займається тими темними справами, про які ми тут тільки що говорили, тоді рано чи пізно щось точно станеться, нам лише треба трохи зачекати. Думаю, що тих двох бідняків прибило до берега чисто випадково, просто у нього щось пішло не так. Йому не треба зайві звинувачення на свою адресу. Може, він ще якось помилиться. І тоді це використаємо.
У Беверлі будуть страшно раді знову мене бачити, якщо згадати, як мене там приймали і проводжали. Повернуся з кількома хлопцями і скажу тому старому козлу Ефу, що хочу спробувати пожити в домі, який він мені пропонував, принаймні якийсь час. За кілька днів підтягнеться решта. Просто порибалити. Ми ловитимемо рибу, гулятимемо околицями. До того часу, як приїде бос, ми вже матимемо детальний план місцевості. А потім він скаже нам, що робити далі.
— МакКенне, на все це потрібні гроші. Я можу погодитися на ваш план тільки за умови, що ви дозволите мені покрити ваші витрати, — заявив доктор Ловелл.
МакКенн посміхнувся і відповів:
— Щодо цього можете не переживати, док. Оренда будинку нам нічого не коштуватиме. Про це подбає Еф та його друзі. А з приводу хлопців... Маю сказати, що певний час я займався деякими справами боса, і він оставив мені немало грошей. Він і платитиме за все. Ну, а ще... — в очах МакКенна застрибали лукаві бісики, — судячи з того, що мені розповідали ви і доктор Беннет, в будинку де Керадела може бути непоганий улов...
Шокований Ловелл вигукнув:
— МакКенне!
Я засміявся, непомітно спостерігаючи за МакКенном. І раптом у мене виникло підозріле відчуття, що ця справа може викликати у нього не менший інтерес, ніж у нас. Він здавався досить простим хлопцем, а його розповідь тільки підтверджувала всі наші підозри щодо де Керадела. Однак чи не надто вона доладна? Він з Рікорі були гангстерами та рекетирами, які безсоромно порушували закон. Не маю сумнівів, що загальну картину він змалював точно і насправді знайшов селище, сповнене чуток та страху. Але зрештою, це могли бути всього-на-всього плітки, що побутують у маленькій громаді, мешканці якої обурені та сповнені почуттям образи, бо тепер їм зась потрапити до місця, яке викликає у них жагучий інтерес і доступ до якого був вільний для багатьох поколінь їхніх пращурів. У багатьох регіонах сільської місцевості Нової Англії заборонено зачиняти на ніч віконниці. Цілі родини могли відлучити від церкви у разі, якщо вони не дотримувалися цього правила. Зрештою, якщо ти не робиш нічого лихого, навіщо затуляти вікна, ховаючись від сусідів? Саме це переконання, ймовірно, і живило настрої мешканців Беверлі. Їхня уява малювала картини того, що могло відбуватися за мурами маєтку де Керадела. А передаючись з уст в уста, байки ставали все страшнішими і безглуздішими.
Кмітливий спритник не міг не скористатися такою нагодою. Він мав усі можливості притягти сюди всю банду та облаштувати штаб у тому будинку між селищем та ізольованим маєтком де Керадела. Тоді, сфальсифікувавши докази чи навіть не вдаючись до цього, під приводом звільнення місцевих від терору, що скував їхню громаду, він би зі своїми хлопцями взяв штурмом мур і пограбував будинок. А його забобонні спільники забезпечили б підтримкою в тилу. Як тільки вони розправляться з охороною, на їхньому шляху більше нічого не стоятиме. Можливо, МакКенну було відомо набагато більше, ніж міг припустити Білл, можливо також, що у нього є інформація про статки Ралтсона та решти. І він уже повідомив Рікорі про те, що з’явилася така нагода, а телеграма, яку він попросив Ловелла переслати, слугувала лише прикриттям.
Усі ці думки промайнули у моїй голові за лічені секунди. Я сказав:
— Звучить чудово. Та вам знадобиться хтось у маєтку, хто б підтримував з вами зв’язок.
— Ми не можемо це організувати, — категорично відповів МакКенн.
— Неправильна відповідь. Я знаю того, хто може допомогти, — зауважив я.
— Та невже? І хто ж це? — посміхнувся він.
— Я, — відповів я.
Ловелл нахилився вперед та недовірливо подивився на мене. Білл зблід, а його лоб зросив піт. МакКенн ураз став серйозним. Він запитав:
— Але як ви збираєтесь потрапити всередину?