Він спостерігав за нами без жодного інтересу. Дагут проїхала повз, навіть не глянувши на нього. Я трохи відстав, а опинившись біля МакКенна, впустив картку. Я розраховував побачити його, тож заздалегідь встиг надряпати кілька слів: «Тут коїться щось недобре, та поки що не маю конкретних доказів. Близько тридцяти чоловіків, напевно, всі добре озброєні. На мурі колючі дроти під напругою».
Я наздогнав мадемуазель, і ми проскакали ще близько милі. Тоді вона зупинилася і спитала:
— Ти побачив усе, що хотів?
— Так, — відповів я, і ми повернули назад. Коли ми знову минали МакКенна, він сидів на тому ж самому місці. Так, наче і не рушав з місця. Та моєї записки на землі вже не було.
У гарнізоні помітили, що ми наближаємося, і відчинили ворота. Повернулися до маєтку ми тієї ж дорогою, якою їхали сюди. Я так ніде і не побачив нічого схожого на «кам’янистий сад».
Після прогулянки Дагут розчервонілася і була у піднесеному настрої.
— Піду викупаюся. Потім пообідаємо на яхті — влаштуємо такий собі міні-круїз, — сказала вона.
— Гаразд, — погодився я. — Сподіваюся, мене не зморить, як учора.
Вона примружила очі, та вираз мого обличчя був цілком невинний. Вона усміхнулася:
— Не зморить, я впевнена. Ти вже акліматизувався.
— Сподіваюся. Напевно, вчора за вечерею з мене був кепський співрозмовник, — похмуро промовив я.
Вона знову усміхнулася:
— Зовсім ні. Мій батько не міг натішитися розмовою, і ти дуже йому сподобався.
Вона пішла, все ще усміхаючись.
Я був невимовно радий, що сподобався її батькові та що мені вдалося його розрадити.
Морська прогулянка видалася на диво приємною, до того ж поруч була чарівна дівчина. Лише один раз мене накрило хвилею зловісне відчуття, коли один з членів екіпажу схилив коліно, коли Дагут проходила повз. Потім була вечеря з де Кераделом та мадемуазель. Він був настільки фантастичним співрозмовником, що в якийсь момент я забув, що перебуваю в ув’язненні. Ми обговорювали теми, які мені так кортіло обміркувати, коли мене зупинив Білл, переконавши в тому, що цього не варто робити. Мені було байдуже, що іноді він говорив до мене, як верховний жрець до профана, пояснюючи тому елементарні ритуальні дії, чи що час від часу, посилаючись на власний досвід, називав доведеним фактом явища, які сучасна наука піддає сумніву. Знання цього чоловіка вражали своєю обширністю, а розум гостротою. Мені не вкладалося у голові, як за таке коротке життя можна було стільки всього дізнатися. Він описував ритуали Осіріса[24], темні обряди поклоніння Тифону, якого єгиптяни також називали Рудоволосим Сетом, Елевсинські[25] та Дельфійські містерії[26] у таких подробицях, наче бачив їх на власні очі. Переповідав найменші деталі, навіть ще давніших і страшніших ритуалів, похованих у глибинах часу. Йому були відомі лихі таємниці Саббату. Якось він згадав про традицію поклоніння Корі, Доньці, яку також знали як Персефону[27], чи Гекату, і яка мала ще безліч імен, відомих з найдавніших часів — дружина Аїда, Королева Тіней, доньки якої стали фуріями. Тоді я розповів йому, що бачив, як у печері в Дельфах грецький священик, що мав душу язичника, викликав Кору... я спостерігав за цим дійством, що наводило жах, і бачив, як з клубів диму над давнім вівтарем виростала велична постать...
Він уважно мене слухав, не перебиваючи, наче для нього у цій історії не було нічого дивного. Тоді запитав:
— Вона являлася йому раніше?
— Не знаю, — відповів я.
Він звернувся до мадемуазель:
— Та навіть якщо і так, уже сам факт, що вона явилася доктору Каранаку, є дуже важливим... Це доводить, що...
Дагут перервала його, і мені здалося, що вона не хотіла, аби він продовжував:
— Що він підходить. Так, батьку.
Де Керадел пильно дивився на мене:
— Це неабиякий досвід. Мені цікаво, з огляду на це та решту речей, про які ви розповідали, чому ви так вороже поставилися до цих думок в той вечір, коли ми познайомилися.
Я чесно відповів:
— Я був п’яний як чіп і готовий сперечатися з будь-ким.
Він вишкірився, а потім відверто розсміявся:
— А ви не боїтеся казати правду.
— Ані коли тверезий, ані коли вип’ю, — згодився я.
Якийсь час він уважно мене вивчав. А потім сказав, звертаючись радше до себе, ніж до мене:
— Не знаю... Може, вона й має рацію... якби я міг йому цілком довіряти, це б дуже нам допомогло... він допитливий... не цурається темних знань... та чи достатньо в нього сміливості?..
Почувши це, я теж засміявся і вигукнув:
— Був би я тут, якби мені її бракувало!
— Цілком справедливо, батьку, — сказала Дагут з лихою посмішкою на обличчі.
Де Керадел грюкнув кулаком по столу з упевненістю чоловіка, який щойно прийняв рішення:
— Карнаку, я розповідав вам про експеримент, в якому надзвичайно зацікавлений. Замість того, щоб бути лише спостерігачем, з власної волі чи за збігом обставин... а можливо, і не спостерігачем, а виконувачем тієї ролі, яку я для вас оберу... — на мить він замовк, ніби бажаючи, щоб я усвідомив його приховану погрозу... — пропоную вам провести цей експеримент разом зі мною. У мене є всі підстави вважати, якщо все пройде успішно, то результат перевершить усі сподівання. Власне, я пропоную вам це не просто так. Маю свій інтерес. Мушу зізнатися, що досі експерименти були не надто успішними. Я досяг певних результатів, але не тих, на які очікував. Проте ваші розповіді про Кору доводять, що ви допускаєте можливість матеріалізації цих Істот, Сил, чи Сутностей, чи нематеріальних субстанцій, якщо вам так більше подобається, невідомих енергій, юрми, перетворюватись на щось матеріальне згідно з відомими законами природи і тими, які ще належить пізнати. До того ж у ваших жилах тече давня кров Карнаку, у вас живуть давні спогади ваших пращурів. Можливо, я випустив з уваги якісь важливі моменти, які допоможе відтворити Ваша пам’ять. Можливо, з вашою допомогою та Сутність, яку я хочу викликати, постане перед нами у всій своїй величі, продемонструє нам всю свою силу.
— І що це за Сутність? — запитав я.
— Ви самі її назвали. Це той, хто в одному зі своїх численних втілень з’явився в Алькар-Азі у стародавньому Карнаку, так само, як до цього з’являвся у храмах мого народу за багато століть до того, як було зведено Іс чи мегаліти Карнаку. Це Володар Карну — Морок... — відповів він.
По спині сипнуло морозом. Та він цього не помітив. Я почув саме ту відповідь, на яку чекав. І я був готовий до цього.
Я затримав свій погляд на Дагут, і він потрактував його саме так, як мені й було потрібно. Грюкнувши кулаком по столу, я сказав:
— Де Керадел, я з вами.
Зрештою, хіба не для цього я тут?
16. Мел Бенік
— Давайте вип’ємо за це! — запропонував де Керадел. Відпустивши слуг, він відчинив шафу і дістав з неї декантер[28], наполовину наповнений якоюсь зеленою рідиною. Корок щільно закривав горлечко, і витягти його виявилося не так просто. Де Керадел наповнив три невеличкі келихи та хутко закоркував графин. Я взяв свого келиха.
— Стривайте! — зупинив він мене.
Із зеленого трунку здіймалися маленькі бульбашки, наче атоми діамантів, наче дрібки сонячних променів, переломлених і відбитих кришталем келиха. Вони здіймались усе швидше і швидше, доки зелений напій не закипів, а потім улігся і став прозорим.
Де Керадел підняв свого келиха:
— Карнаку, ви долучаєтеся до нас за власним бажанням?
— Ти долучаєшся до нас з власної волі, Алане де Карнак? — запитала мадемуазель, ледь торкнувшись своїм келихом мого
— З власної волі, — відповів я.
Наші келихи, зіткнувшись, задзвеніли, і ми випили цей напій.
Він мав дивний смак. Сочився крізь мозок та нервові закінчення, а разом з його дією зароджувалося надзвичайне відчуття свободи, всі перестороги відразу ж зникли, а старі переконання перетворилися на попіл, вивітрившись з поверхні свідомості. Я відчував себе змією, що скинула стару шкіру. Спогади ставали розпливчастими, змінювалися і поступово зникали. Мене охопило несамовите відчуття звільнення... Його важко описати словами. Здавалося, я можу все, бо відтепер для мене, як для Бога, не існувало ні добра, ні зла. Я міг робити будь-що, все, що забажаю, бо немає ні добра, ні зла, а є лише моя воля...
24
В давньоєгипетській міфології бог відродження, цар потойбічного світу Дуат. Традиційно зображався як мумія з зеленим обличчям і короною, іноді — з головою бика
25
Ритуальні обряди під час хліборобських свят елевсиній, засновані міфічним Евмольпом. У добу еллінізму елевсинські містерії поступилися місцем містеріям Ісіди
26
Ритуальні обряди, що відбувалися в Дельфах на честь бога Діоніса. Дельфійські містерії здійснювалися раз на три роки в листопаді. За деякими свідченнями обряд полягав в ритуалі воскресіння Діоніса, в ході якого п’ять дельфійських жерців з’єднували його різні частини, виліплені з воску, чи витесані з дерева, а вакханки колисковими співами «будили сплячого». Воскресіння бога Діоніса водночас ототожнювалося з його народженням і під час того, як жерці з’єднували частини його тіла, вакханки співали новонародженому богові колискову пісню
27
Персефона, також Кора — дочка Деметри, богині родючості, хліборобства і шлюбу та Зевса, дружина Аїда, бога підземного світу мертвих
28
Спеціальний скляний графин, призначений для відділення осаду і подачі вина