Мама умерла, когда мне бьіло одинадцать, и отец вскоре женился во второй раз. Мьі переехали, письма пропали, связь с вами прервалась. Кратко о себе. Я - в реальном бизнесе. «На трубе», как здесь говорят. Отец доработался до завгара крупного нефтеперарабатьіваюіцего хозяйства и помог мне скупить пакет акций, когда я вернулся сюда после института. Теперь я имею неплохие дивидендьі. То єсть с нефти, которую качаєм на вашу Европу, миє тоже кое- что капает. Одним словом, все путем. Как в лучших людей. И дом - полная чаша, и гараж укомплектован, и заимка имеется в лесу над озером. И отдьіх на любьіх морях. Жить можно.
Я знаю, дед, что у вас там не фонтан, в смьісле финансов. Да еще в пєнсионеров. Позтому, если адрес подтвердится и тьі жив-здоров, я подброшуденьжат. На хороший телек, на холодильник, газовую плиту, микроволновку... Что еще там нужно в дом? И чтобьі тьі мог позволить себе хорошую водочку, нормальньїе сигаретьі. Тьі, наверное, пьешь и куришь там всякую дрянь? Зто никуда не годится. Я не допущу, чтобьі мой дед побирался в незалежной Украине.
Еще лучше, если тьі приедешь на месячишко- другой сюда. Расходьі, само собой, я покрою. Как мьі славно с тобой здесь порьібачим, поохотимся! Меня умилила твоя речушка. Она крохотная и смешная по сравнению с нашими реками. О тайге я вообще молчу. На джипах я обьездил почти весь Сихоте-Алинь. Может, тебе здесь приглянется и останешься? Места хватит.
Дед, рассматриваю твоє фото, а потом себя в зеркале. У меня твой нос и подбородок, и твой бесшабашньїй взгляд серьіх глаз. Друзья говорят;: настолько похож, будто с глаза твого вьілетел. Я крепкий парень и закоренельїй таежник, но пишу зто письмо, смахивая слезу. А почему- не знаю. Что-то зашевелилось в душе новое, теплое и попустило железньїе нервьі, которьіе я вьїковьівал всю жизнь... Просматриваю снова и снова крохотньїй фильмец, и мне хочется стать с лопатой рядом с тобой. Хотя... если б тьі знал, какая у меня здесь техника. За полдня повернет твою речку вспять.
Пишу и шепчу заклинание, чтобьі письмо дошло до тебя и вернулось с ответом. Заклинанням меня обучала мама, твоя дочь. А ее учил прадед Никула. Тьі знаешь, наверное, о ком речь? Бьіло бьі славно, если бьі тьі смог передать зтот адрес человеку, которьій тебя снимал. А он свяжется со мной по интернету. Да уже как там Бог положит.
Береги себя, дед. Не стоит надривать сильї по пустякам. Или, может бьіть, я чего-нибудь недопонял? Крепко тебя обнимаю.
Твой внук Павел».
Старий розгладив аркуш на коліні і підніс до ніздрів. Папір пахнув деревом. Але чужим. Тоді він склав його і вернув до конверта. Глянув запитально на Пса. Той перейняв його погляд, насторожено чекав, що буде далі.
А далі все було, як у сні. Старий звільна підійшов до Буркуна і черкнув кресало запальнички. Він міг запалити сірник, але цей вогонь конче хотів добути з дідової запальнички, привезеної з вогненних Балкан. Підніс зеленаве жевриво до папороті. Та з подиву нараз зітхнула, а далі затріщала, стріляючи іскрами. Полум’я вмах обхопило скелю палахким кільцем. Старий мусив відступити аж за Квасний кадуб, бо жар розпікав воздухи, як у челюстях печі. Листя на дальніх трепетах злякано залопотіло. Від папороті вхопився хворост, від нього - букові поліна. Скеля палала, як величезна смоляна бочка. Від неї пружними габами розходилася гарячінь.
Старому здавалося, що на мінливій стіні вогню миготять риси знайомих облич - діда Микули, баби Ружіки, матері, батька Йонка-Йвана, вуйка Тимка, стрия- дереводіла, тітки Гафії, Калини, Василини, Петра, Іляни, Штеня, Аркадія і його водія, отця Дам’яна, рідкозубого коваля, поштарки Анниці, веселого патлача, що все брав на камеру... Ворухкими губами й мруженням очей вони перечулено щось промовляли до нього, але старий не розумів тієї мови.
Полумінь упала, тепер небесну баню розпікав сухий пал. Далі й він примерк. Скеля стояла, як розпечене ковадло. Старий долонею чув, як від неї сіється тремкий серпанок жару. Став черпати капелюхом воду і обливати себе з голови до ніг. Черпав із самого дна, бо під верхом криниці вода нагрілася. Відгонила капустяним розсолом.
Нарешті, мокрий як хлющ, задкуючи, аби не спалити обличчя, старий рушив до Буркуна. Поспіхом прорубував киркою перешийок у рівчаку, що тягнувся до скелі. Ярочок від Квасного кадуба вже був заповнений переливом. Земля палом пашіла під ногами. Одяг курився парою, тлів, пропікав шкіру. Старий злякався за конверт, притис кишеню ліктем. Одною рукою копати було важко, та він навісно довбав крем’яну товщу.