Штеньо був на голову вищий, мав довгі руки і довгу сокиру. Бувалий вівчар і вправний лісоруб. Та це нічого не означало. Тут важили окомір, спритність і воля перемоги. Останнє - найважливіше. Коли ти в захисті - сам мітиш, в обороні - сам наступаєш. Малу надію мав він, як і давньоримський войовник, на свій короткий ніж. Надіявся на інше. І коли Штеньо, всім тілом кинувшись уперед, досяг-таки його стегна, він не зламав оборони, відступив лише на півметра. Кров аж булькнула в протяту холошу, чобіт усередині скоро змокрів. Та й плечова рана кровила аж до долоні, яка звільна стискала тверду рукоять. Упевненість теж тверділа все дужче. Він ще не вдарив - а його напасника удар уже досяг.
Чужа кров розпалила Штеня. Втішно ширився, міркуючи, як одним махом покінчити з розімлілим підранком. Щоб раз - і гаразд, і тіло зсунути в Ріку. З навісним гоготом розкрутив над головою топірець і розмашисто опустив його на ключицю супротивника. Але гоп - той упав раніше, ніж дістало його залізо, клякнув на коліно, вистромивши вгору ножа. І караюча рука прицільно настромилася на вістря. Тупо клюнула в траву сокирка, зате дикий рик прокотився межигір’ям аж до плішини Верха. «Десь олені схрестилися, ділячи корову», - подумали на пастушому літуванні.
Вільною рукою він підтримав Штеня за стан, а відтак рвучко, аби менше болю, висмикнув ножа. І впустив його в траву - дзенькнув метал об метал, проголошуючи кінець битці. Якусь хвилину так вони й стояли, спираючись одне на одного, як олені-крислачі, що сплелися в герці рогами. Кров, що зливалася водно, поділила їх тоді назавжди. Калина дісталася йому. Штеньо довго по тому не міг підняти правицею зброю, а далі мститися за відбиту любку було вже пізно.
...Тої ночі вона помогла йому сісти в сідло і повела коня за ГниліМлаки. Боялася, що їх буцуть шукати, може й міліція. На сухій бережині обсмикала стіжок і вклала його на сіно. В роті носила воду і обмивала рани. Відірвала з сорочки рукави і обв’язала порізи. Один рукав на ногу, другий - на передпліччя. На полотно витискала зелений сік кучерявої трави з-під мурашника. Тоді поклала його голову собі на гарячі коліна й тихо шепотіла:
Загуди ми, гудачику, загуди, загуди, Аби в мене, молодого, не боліли груди.
Дивно, але в нього, пораненого в інші місця, справді чомусь боліло в грудях. Від якоїсь несподіваної втоми серця. А вона колисала його далі:
Ей, куди я походжував молодим хлопчищем, Доріжка ми заростає травицею й листом.
«Ніж, - схопився він. - Де мій ніж?»
«Немає ножа. Ти його ніколи більше не візьмеш до рук».
«Що з ним?»
«Я кинула його в Ріку».
«Чому?»
«Щоб ти його не дістав».
«Чому в Ріку? Там кров... не треба в Ріку...»
Вона гасила його неспокій цілунками, і він забув про все. Навіть про рани, загладжені її пестощами. Кров, що було втихомирилася після бійки, збудилася знову. Але вже по-новому, закипаючи шалом радості. І скипали лотоси над темними водами, десь іржали на нічній паші кобилиці, тріщали пізні вогнища і шемрали в недремному чуванні потічки, що вливалися в Ріку... Його повстала в спразі плоть знайшла своє чуркало- джерело і проникла в його потайні глибини, і була трепетно прийнята, і купалася в розкошах насолоди, наповнювала його по вінця пінною любов’ю, гасила утробну гарячінь. Твердої і широкої кості, вона на подив м’якла в любощах, і шкіра її в ці хвилини сходила дурноп’яном полонинських трав. Так, наче виспалася в першому червневому сіні. І носила вона в косах цей запах усе життя. Навіть у старості її тіло було налйте жіночою невижитою силою.
Місяць щурив пильне око на той берег, де билися в дрожі, як великі білі рибини, двоє тіл. Чекав, коли він випорсне з неї і вони розполовиняться, щоб нарізно піти цим берегом любові, життя і смерті. Так і не дочекався.
Аж під світання він вивільнився з обіймів і ступив до Ріки. Увійшов у неї, обережно ламаючи крихке скло течії._І змив розпалене тіло. І рештки його сім’я радо прийняла вода. Кістками пробіг щемний трем. Кохана жінка чекала його на березі, але й Ріка не відпускала, ніжно свіжила шовковими баранцями. І він зрозумів, що тепер вони для нього найближчі - ця жінка і ця Ріка.
«Чому ти вибрала мене?» - запитав, повернувшись до дівчини.
«Я? Гадаєш, це я вибирала?»