«Хочу вашого хліба, мамко, - прошепотів він несподівано для себе. І слова ці були м’які, як м’якуш материної паляниці. - Дайте мені свого хліба, мамко».
Дзижчали дикі шершні, принаджені квітками крушини. Тьохкали в орішнику щиглі. Такі знайомі згуки літніх полуднів його дитинства... Нагріта на сонці дуплиста верба кислувато пахла хлібною причиною. Старий примружив очі і крізь серпанок часу проявилася худенька жінка в білому фартусі. Бліде, спите безнастанними трудами й журами лице винувато всміхалося. Сірі руки-лозини спліталися на грудях ліловими жилами.
«Чому ви в білому, мамко?»
«Буду хліб пекти».
«То й що? Хліб же не білий, мамко. Нині не Великдень, аби пекти з пшениці».
«З чого б не пекти - то є хліб, дар божий. Ану помолимося, діти, під щасну руку: «Хліб наш насущний дай нам днесь...»
Моляться, піч теж щось пришіптує вогненними язиками. В яворових ночвах схлипує тісто, вже проситься на жаркий під. Діти голодні, після вечірньої молитви чомусь нараз голод хапає животи. Мати відщипує з кваші довгастий кавалок, розпліскує його між долонями і кладе на гарячу черінь. Це не хлібина, це підпалок. Але гой же хліб. Лише печеться він одним духом, для скорої потрави. Мати пригрібає до підпалка головешки й жар, гартує його. Челюсті печі потріскують, запікаючи скоринку. В хижі поселяється дух свіжого хліба. Не встигли діти оббігти стіл по стільки разів, скільки кожен має років, а мати вже несе підпалок на дощечці, здуває з нього попіл. І гладить, гладить його долонею так же лагідно, як і їх голівки. Бо це перший хлібець нового тижня.
На чотири рівні шматки розламувався підпалок, аби кожному падався жаданий хрусткий окраєць. У чотири полумиски наливалося кисле молоко впереміш із грудками сиру, а згори присипалося січеним кропом. Стукали ложки об полив’яну глину і стукали в тихій радості вечора дитячі сердечка. Звершалася субота - благодатна година передчуття вільного від роботи дня. Дня свіжого хліба.
Коли наїлися, мати наливала в ночви з-під тіста теплої води і вмивала їх на ніч, аби обличчями були такі ж здорові і ясні, як хлібина. Доки діти засинали, вона саджала на лопатах у піч великі буханки. їх було сім - на кожен день нового тижня. Бувало, що око не розраховувало мірки і тоді залишався ще кавалець тіста на паланицю (так тут кажуть). Вірна прикмета, що серед тижня прийде гість. Або комусь із домашніх об’явиться дорога на день-другий. Паланицю він забере з собою.
Так чинила кожна родина, лише ті сім буханців скрізь були не рівновеликі. Кожна господиня знала, яка хлібина мала спожитися за день. Хліб одного замісу в різні дні різнився дещо смаком, щодалі тужавів і кришився. В перші дні до нього, пухкого, подавали тверду їжу, відтак варилися рідкі страви. У п’ятничку старші люди тугий хліб розмочували у воді, казали, що немає ліпшого їстива для постуючого. А в суботу ладився новий заміс на тиждень. Бо лишень один день був для випікання, варива, прання і прибирання - субота. Інші дні поглинали поле, город, сад, сінокіс і ліс. Те, що годувало горянина.
Між тим, як окрему потраву чи замінник хліба, пекли богач, локшу, попелюх, оіципок, налисник. Розплескані коржі богача випікалися з кукурудзяної муки прямо на плиті. Прісну локшу ліпили з житньої муки, тісто для неї розкачували качалкою. Таким робом пеклися й ощипки, лише з вівсяної муки. Багатші могли виміняти віск, мед, сушені гриби в галицькій стороні на гречку. З її муки пекли гречаники. Сміхачі при цьому приспівували: «Гоп, мої гречаники, усі жиди начальники!»
Усе це випічка домашнього робленим. Але верховинці зчаста днюють і ночують у горах, у вівчарських стаях, на просіках. Там обходяться попелюхом. Замішувалося тісто на сироватці чи киселиці, і коли дрова у ватрі перегоріли, загрібали його в грань. За півгодини попелюх готовий. Щоправда, на нього налипав шар попелу, але нічого: верховинець за життя має з’їсти свою мірку попелу. Зате де б не був, він був наче дома, бо мав при собі головну домашню їжу -хліб. Так же, як і попелюх, випікалися й налисники, лише тісто загорталося в капустяний лист.
ДобреТякщо хліб був щодень, за що ревно молилися. А скільки родин мали його лише на празники! Святочні роди хліба. Ота ж Великодня паска чи Різдвяний корачун. Або юрівник. Його пекли з того ж пшеничного борошна, але сплітали в кругле перевесло. Після освячення вішали під образами, щоб дочекатися ярювання. І коли щасливо обсіялися до Юрія, клали юрівник на подячний стіл. На Тройцю пеклися перепічки, схожі на перепілки. їх дарували похресникам і сусідським дітям. Добре, хто міг змастити балабушку гусячим пером, умоченим у збите з цукром яйце.