Баба не проминала жодну прощу на Верховині, в Марамороші і на Унграх. І брала з собою його, «рендешного», як казали в її мадярських краях, онука. Себто - чемного, слухняного. А як там не бути чемним, коли ті гомінкі й строкаті здвиги дух забивали і вбирали очі до головооберту. З гір плаями стікали пістряві струмки святочно вбраного люду. І пішо, і кінно, і на скрипучих возах, і на милицях, і на коліщатах у дерев’яних коробицях, бо не одному горянину в лісі перебиває ноги. Ламкі голоси псалм пробивалися крізь зарості, проблискувала позолота парчевих хоругов. В долині ті живі бурчаки зливалися в гамірний потік, що в клубах куряви плив межигір’ям.
Розчервонілий від сонця й ходи батюшка в голові лави часом обривав молитовний славень і густо басив чисто світське: «Стережіться, християни-и-и-и, бо в мості діра-а-а-а!» Людське річище здригалося і роздвоювалося, обминаючи прогнилу яму. Десятки голосів бездумно підхоплювали той глас: «Стережіться, християни-и-и-и, бо в мості...» - і, схаменувшись, захлиналися сміхом. Веселий настрій ріднив натовп аж до самого храмового двору.
А там - ряснота і тіснява барв, як на лузі в першу косовицю. Літні чоловіки в червоно-коричневих або темно-синіх полотняних штанах, підперезаних хто гачником, а хто широким поясом, у який можна застромити і ніж, і люльку-піпу, і кисет з тютюном, і гроші, і свячену травицю для оберегу. На плечах вовняні жакети, лайбики без рукавів, кожушки з баранячою шерстю досередини. На головах - капелюхи-крисані, зваляні з кролячого пуху. На ногах - чоботи або постоли, згорнуті з клаптів овечої шкури і пов’язані аж під коліна ремінцями. Лише голота й жебраки в гумаках.
Горяни високі зростом і коренасті, як в’язи по схилах, просторі в плечах, зі склепистими грудинами - це від свіжих, твердих «воздухів». Вони здебільшого чорняві або рудуваті, темноокі, сіроокі, з примруженою уважністю і лукавинкою у взорі, бровасті. Може ці нарости-стрішки над очима для того, аби захистити очі від прямого сонця й дощу? Жилаві засмаглі шиї відкриті. На обличчях дивно поєднані м’якість і рішучість, затятість, добродушність і вольовитість, смиренність серця і відвага дії. Дідо Микула любив казати: «Верховинець стане на коліна лише в двох випадках: щоб напитися з джерела і щоб зірвати квітку».
За чіткими рисами, як за корою породи дерев, можна впізнати роди, галузисті родини, навіть сторону вгадати, з якої вони прийшли. Все накладає свій відбиток на жителя Верховини - бік гори, тамтешня вода, тип лісу, побут, страва, що переважає, рід занять. В отарі вівці й барани різняться. ІЦо вже казати про людей, котрі справіку пасуть їх у цих горах?
Як ружі на грядках, цвіло на прощенному майдані жіноцтво. У жакетах того ж полотна, але спереду і ззаду причепурені шматками барвистих в’язаних покрівців. Запнуті білими хустками з вільними кінцями. У дівчат .рясні червоно-зелені вишивки на рукавах, плечах і грудях. А на стегнах звільна виснуть весело плетені пояси. Важкі намиста, низанки бісеру і скляні пацьорки громадяться на грудях. Взуті юні відданиці (а в горах під вінець ідуть і в тринадцять-чотирнадцять літ, зате скоріше і в’януть) у шнуровані чобітки і м’які кожанки поверх білих капчурів із червоними смугами. Кучері і довгі коси не покриті, зате вплетено в них коралі, дрібні черепашки і навіть мідні кульки. Ті, що не заручені, мають віночки з квітів, сухих чи свіжих. І за тими пахкими плетінками легіні здогадуються, з якого берега дівиця. Змаленства зростаючи косарями, вони добре знають, де які трави ширяться. Храмовий здвиг - то ще й оглядини та женихання. Добрий вус знайде собі кус.
Якщо старі заглиблені в молитву, то в молоді кислиці на умі. Хтось від гріха - хтось за гріхом. Нетерпеливляться, чекають перших смерків, коли лоскітно закуряться ватриці, забряжчить начиння, притомлені хрестінням руки потягнуться до корчаг і шкаликів. Родаки, свояки й перевесники-побратими, що рік не бачилися, ходитимуть від казана до казана, зніматимуть крисані й кланятимуться «Славайсу, добра челяде!» - «Слава навіки, а вам здоровля!» - відповідатимуть і запросять до простеленої верети, щоб «прімкнути, чим Бог споміг». І поточаться бесіди, пересіви новин, стримані фіглі, ради-поради і складання угод хазяйського чину. На рік уперед нагомоняться, наберуться вражень і доброго прощанського духу.
Привілля й для молоді. Тіль-тіль примовкли дзвони, а юнацтво вже за церковним воринням. І вже вискнули гуслі, хрипло продерла застояні міхи гармошка. Гопки- крути, тупіт, регіт, писк, цмоки крадених поцілунків, смачні виляски ляпасів... Прощайте на день-два батьківські покрики і материнські буркотіння; прощай, обридла худобо і дурна птнце; прощайте, коси, граблі і мотики; прощай, давкий чорний хлібе і нудна сіросте домашнього побиту... В цій волі їх проща. В цьому звільнення їх духу.