— Хто знає, може, ви агент якоїсь профспілки чи там котрогось з інтернаціоналів і шукаєте потрібної вам “нечуваної експлуатації”, щоб потім дзвонити по всіх ваших дурних газетах, компрометуючи моє ім’я та звертаючи на мене увагу всяких нероб і нездар… А проте, — він ще раз різко змінив тон, — коли вже ви так хочете, я покажу вам зараз моїх робітників. А то ви справді надумаєте всяких дурниць.
Він замовк і довго вицокував на своєму апараті.
— Тут недалеко провадяться меліоративні роботи… Мені не потрібне оце озеро, і я вирішив перенести його в парк: там бракує води в ставках. Зараз риємо канал. Прошу.
Вони знову сіли в циклонетку й повернули назад. Через виноградники й плантації машина вернула до парку, обігнула ріг муру й виїхала з другого боку озера. Не доїжджаючи до берега, доктор Гальванеску спинив мотор.
— Ми подивимося звідси. Озеро дуже малярійне, і ближче під’їжджати небезпечно.
— Але ж там працюють люди?
— Вони мастяться спеціальним захисним елексиром. Комар його боїться. Глядіть.
Сахно вже й сама дивилася в той бік. Від озера до парку прямував уже наполовину готовий вузенький канал. Там працювали зараз дві землечерпалки. Біля них мурашіло з десяток робітників. Праця відбувалася надзвичайним темпом, і люди, здавалося, не ходили, а бігали. І в той же час зразу бив в очі надзвичайний лад і організованість усієї роботи. Кожний робітник, очевидно, педантично виконував якусь певну й обмежену частку загальної роботи, зосереджуючись тільки на ній, і більше не дбав ні про що. Здаля кожний видавався наче шрубиком у загальному механізмі праці. Можна було помітити точні, добре вивірені й виміряні рухи. На ці рухи згодом ставало навіть важко дивитися, — до того вони були розмірені й автоматичні.
— Яка чудова муштра! І яка досконала організація роботи! — захоплено крикнула Сахно. — Я починаю думати, що це й не люди, а якісь автомати.
Гальванеску в цей час відкрив свій апарат і вибив коротенький акорд. Наче від помаху чарівницького жезла, вся робота вмить спинилася… Люди застигли на місці, машини перестали стукотіти… Але перш ніж ошелешена Сахно в. стигла вражено скрикнути, Гальванеску клацнув іншим клавішем, і робота знову моментально відновилася в тому ж темпі.
— Це геніально! — захлинулася Сахно. — Це вище за людський розум! Дорогий професоре, невже ви не скажете, як ви досягаєте такого швидкого виконання ваших наказів?
Замість відповіді доктор Гальванеску розважливо промовив:
— Радіо належить велике майбутнє.
Сахно вийняла бінокль і ще раз поглянула на групу робітників. Зблизька дещо губився ефект ритмічності роботи, зате ще більше вражала точність і доцільність рухів кожного окремого робітника. Віддалення було все ж таки чимале, і розглянути добре окремі деталі та поодинокі постаті не щастило. Втім, дуже дивувала надмірна блідість облич у робітників — така дивна тут, під палючими променями південного сонця й степових вітрів.
“Мабуть, господар таки справді не дуже-то дбає про охорону праці своїх людей, — подумала Сахно. — Навряд, щоб чули вони щось не тільки про восьмигодинну, а й про десятигодинну робочу днину…”
Далі міркувати їй не довелося.
Доктор Гальванеску, що відійшов був од неї і поравсь біля свого апарата, в цей час знову повернувся. Побачивши бінокль, він безцеремонно видер його в оторопілої Сахно.
— Ви забули про мої попередження й порушуєте умову, яку вчора підписали, пані! — обурено затупотів він ногами. — Я припиняю негайно дальший огляд.
— Але, пане… — розгубилася Сахно, не добравши ще, як має реагувати на не зовсім чемну поведінку господаря. — Мені дивно… Ви ображаєте…
— Ви не маєте права тут ображатися! Ви нечесно ламаєте ваше слово!
— Пане!
— Пані!
— Я до краю здивована…
— Я теж. Прошу в машину. Ми негайно вертаємо.
Обурено відсапуючи та мурмочучи, розгніваний господар побіг до циклонетки. Сахно не залишалося нічого іншого, як наздогнати його.
— Прошу. Сідайте. А цю штучку, — Гальванеску сердито потрусив біноклем, — я змушений реквізувати.
Розмахнувшись, він жбурнув його в рівчак.
— Я не хотіла вас образити, — почала була Сахно, прагнучи ліквідувати прикрий інцидент, але доктор Гальванеску її не слухав.
Він увімкнув мотор і пустив циклонетку швидко назад, додому.
Ніч надійшла непомітно, швидко і по-південному раптово. Сахно з доктором Гальванеску ніч застала в бібліотеці. Помирившися під час обіду, — при тому Сахно повинна була заприсягтися ще одним словом честі про свою скромність, — вони тепер оглядали книгосховище Гальванеску. Це була багата й цікава бібліотека. Всяке друковане слово з усіх галузей науки, техніки й соціології, де б не з’явилося воно в світ, мало своє місце на поличках цієї книгозбірні.
Похвалившись книжками, Гальванеску привів Сахно в діаграмну, де продемонстрував свої схеми, зведення й виклади, ошелешуючи неймовірно великими числами й до нахабства сміливими розрахунками. Тут же, до речі, він прочитав деякі тези з своєї недрукованої праці, проілюструвавши кіномалюнками результати кількох цікавих дослідів. Проте показати лабораторії категорично відмовився, попередивши, що їх зовсім ізольовано в так званому “лівому корпусі”, і на всякий випадок на сторожі стоїть там вірний вартовий-електродріт. Натомість він запропонував з завтрашнього ранку розпочати огляд рибного розплідника й ботанічного та зоологічного садків. Там він обіцяв показати інтересні досліди над щепленням рослин і культивуванням різноманітних тварин.
Розійшлися знову о десятій, і Гальванеску, що дуже натомився за день та попередню безсонну ніч, заявив, що відразу, навіть зраджуючи свої звички, ляже спати.
Сахно ж не спалося. Враження дня перехвилювали і втомили її. Хоч і як багато чула вона про цей маєток на краю європейського суходолу, але досі вона досить скептично ставилася до таємничої слави не менш таємничого доктора Гальванеску. Ця чудна постать тепер чимраз більше викликала до себе поваги й захоплення, але ще більше інтригувала своєю загадковістю.
Нервове піднесення жужмом збило думки і відганяло сон. Проблукавши з півгодини по своїй кімнаті і вимірявши її вздовж і впоперек, Сахно вирішила вийти в сад прохолодитися.
Було вже після одинадцятої. Тихо перейшовши терасу, Сахно зайшла в квітники. Обігнувши правий корпус, вона вийшла на галявину перед свої вікна. В вікнах лівого корпусу, де містилися таємничі лабораторії та покої самого господаря не світилося.
— Таки спить. Не збрехав, — усміхнулася Сахно і рушила собі в глиб саду.
Весь пополовілий у місячному сяйві парк аж пахтів ароматом південної ночі і таємничо вабив у свої надра. Сахно перетяла галявину й впірнула у хащі туй і карликових сосен. Вузенькими, добре второваними і охайно підчищеними стежками вона блукала у лабіринтах зелені, не спускаючи, проте, з ока світла з свого вікна, щоб не заблудити поночі. Тут і там у гущавині зелені траплялися альтанки, мисливські хатки чи просто портики, мальовничо притулені на берегах озерець або в хащах старезних дерев. Сахно плигнула у байдарку, що м’яко погойдувалася на причалі, і попливла тихим, заснулим плесом.
Всі озерця і ставки сполучалися між собою протоками декоративно прихованими за підвісними місточками чи чагарниками. Вони манили своєю загадковістю. Пливучи далі й далі, Сахно й незчулася, як опинилася далеченько. Силует палацу сховався за стіною високих дерев. Світло з вікна зникло ще раніше. Стурбувавшися, Сахно повернула й наважилася була плисти назад, коли це побачила за берегом озерця якісь мережані залізні споруди.
Під’їхавши ближче і роздивившися, вона впізнала конструкцію землечерпалки. Це було останнє вже перед муром озерце і далі, за муром, мав бути той канал, роботу біля якого вона дивилася вдень. По цей бік муру канал уже був закінчений і обмурований. На дні плескало трохи води — рівно з поверхнею озера. За двадцять чи тридцять метрів канал зникав у тунелі під муром. Сахно нахилилася над водою і глянула в тунель. Він не був довший за п’ять-шість метрів. За цими п’ятьма-шістьма метрами знову м’яко відсвічувала під місяцем вода, трохи далі чорніла загата, ще далі — бовванів тулуб землечерпалки.