Ми вийшли з темної кімнати, і я спиною відчула на собі чийсь погляд.
Залишилося зробити кілька речей. Якщо бути точною, то три. Три останні незавершені справи.
Перш за все я поїла.
Негарно з мого боку залишати Мелані голодне тіло. Крім того, відтоді як я почала брати участь у вилазках, їжа стала набагато смачнішою. На обід чекали, а не терпляче його зносили.
Я відіслала Іяна по їжу, а сама сховалася посеред поля, де замість нещодавно зібраної кукурудзи підростала молода пшениця. Я сказала Іянові правду: я уникала Джеймі. Мені не хотілося його лякати. Хлопчику буде набагато важче прийняти рішення, на відміну від Іяна чи Джареда — кожен із них має чітку позицію. А Джеймі любить нас із Мелані обох, він між нами розриватиметься.
Іян не опирався. Ми їли мовчки, але весь час його рука міцно пригортала мене за талію.
По-друге, я провідала Сонні та Джоді.
На столі Дока замість трьох блискучих кріоконтейнерів я розгледіла тільки два — з душами цілителів. Док і Кайл схилилися над ліжком, де лежало нерухоме тіло Джоді. Я негайно підійшла до них, щоб поцікавитися, куди поділася Сонні, але зблизька помітила, що Кайл однією рукою притримує контейнер.
— Поводься з нею лагідно, — пробурмотіла я.
Док тримав зап’ястя Джоді, рахуючи про себе. Тільки-но він почув мій голос, його губи міцно стиснулися, й відлік почався заново.
— Так, Док мене попередив, — мовив Кайл, не зводячи з обличчя Джоді очей, під якими розпливалися фіолетові синці. Невже знову перелом носа? — Я обережний. Я просто… не хотів залишати її там саму. Вона була такою сумною і… милою.
— Впевнена, вона б оцінила, якби знала.
Він кивнув, досі дивлячись на Джоді.
— Може, мені варто щось робити? Якось допомагати?
— Говори до неї. Називай її на ім’я. Згадуй події, які вона має пам’ятати. Та хоча б Сонні. Носительці цілительки це допомогло.
— Тобто Менді,— виправив Док. — Вона каже, що це не її ім`я, але щось дуже схоже.
— Менді,— повторила я. Не те щоб мені аж так треба було його запам’ятовувати. — Де вона?
— З Труді — добре, що ти її покликала. З Труді вийшла чудова помічниця. Здається, вона вкладає Менді спати.
— Це добре. З Менді все буде гаразд.
— Сподіваюся, — Док усміхнувся, але з його обличчя не сходив похмурий вираз. — У мене до неї багато запитань.
Я подивилася на мініатюрну жінку — було досі важко повірити, що вона старша за мою носительку. Її обличчя здавалося розслабленим, а погляд — відсутнім. Це лякало — вона була такою жвавою, коли всередині сиділа Сонні. А що як Мел?..
«Я досі тут».
«Я знаю. З тобою все буде гаразд».
«Як із Лейсі».
Ми обоє здригнулися.
«Тільки не як із Лейсі».
Я легенько торкнулася плеча Джоді. Вона була багато в чому схожа на Лейсі: смуглява, з темними очима, тендітна. Вони могли би бути сестрами — от тільки миленьке виснажене личко Джоді ніколи не відштовхуватиме.
Кайл мовчав — тільки міцно тримав її за руку.
— Ось так, Кайле, — мовила я і знову погладила її по плечу. — Джоді? Джоді, ви чуєте мене? На вас чекає Кайл. Джоді? Він тут добряче всіх розсердив, коли поїхав по вас. В усіх просто руки сверблять його провчити! — я стримано усміхнулася до велетня, і кутики його вуст поповзли вгору, хоча він начебто не дивився на мене.
— Мабуть, тебе це не здивувало, — сказав Іян. — Ти ж звикла до його вибриків, правда, Джоді? Приємно знову тебе бачити, люба. А тобі, мабуть, не дуже. Напевно, думаєш: тільки позбулася цього бовдура, а він знову тут.
Поки Іян не заговорив, Кайл і не помітив присутності брата, який, щойно увійшовши до кімнати, вчепився в мене, мов лещатами.
— Ти ж пам’ятаєш Іяна. Ну звісно, що пам’ятаєш. Він завжди намагався дорівнятися до мене, і досі не покинув марних спроб… Гей, Іяне, — додав Кайл, не відриваючи погляду від Джоді.— Ти хочеш щось мені сказати?
— Не зовсім.
— Я чекаю на вибачення.
— Не дочекаєшся.
— Джоді, уявляєш, цей баран зацідив мені по писку. Без жодних підстав.
— Джоді, ти ж знаєш, що він заслужив.
Ох ці братні сварки — вони по-своєму приємні. В присутності Джоді брати стримувалися, намагалися не перегинати палицю. Заради цього я б точно отямилася. На місці Джоді я б уже сміялася.
— Так тримати, Кайле, — пробурмотіла я. — Ти все робиш правильно. Вона обов’язково прокинеться.
Шкода, що я не зустрінуся з нею, не побачу, яка вона насправді. Поки що Джоді у мене асоціювалася з Сонні.
Цікаво, як усі почуватимуться, коли вперше зустрінуть Мелані? Чи відчують відмінність? Чи помітять моє зникнення — чи Мелані продовжить грати мою роль?
Може, вона здаватиметься їм зовсім не схожою на мене. І їм знову доведеться звикати до неї, до неї нової. Я уявила її, тобто себе, в оточенні дружньо налаштованих облич. Уявила нас із Фрідомом на руках, уявила, як люди, які завжди ставилися до мене з недовірою, приязно усміхаються.
Чому в мене на очах набрякли сльози? Невже я така дріб’язкова?
«Ні,— запевнила Мелані.— До того ж вони сумуватимуть за тобою — звісно, що сумуватимуть. Хороші люди відчуватимуть, що вони втратили».
Здається, вона таки змирилася з моїм рішенням.
«Не змирилася, — не погодилася Мелані.— Просто я не знаю, як тебе зупинити. І я відчуваю, як близько кінець. Мене це лякає. Ну хіба не смішно? Я до смерті перестрашена».
«Я почуваюся точно так само».
— Вандо? — озвався до мене Кайл.
— Так?
— Вибач.
— Гм… За що?
— За те, що намагався тебе вбити, — сказав він без жодних емоцій. — Я помилявся.
Іян поперхнувся.
— Доку, будь ласка, скажіть, що у вас є диктофон.
— Вибач, Іяне. Немає.
— Цю мить треба зберегти для нащадків, — похитав Іян головою. — Ото я вже не думав, що доживу до того дня, коли Кайл О’Шей визнає, що він помилявся. Давай, Джоді. Від такого шоку ти маєш прокинутися.
— Джоді, люба, ну хіба ти не хочеш вступитися за мене? Скажи Іянові, що раніше я ніколи не помилявся, — жартував Кайл.
Було приємно. Приємно усвідомлювати, що я таки встигла заслужити визнання Кайла. Такого я навіть не очікувала.
Більше тут робити нема чого. Не було сенсу відтягувати неминуче. Отямиться Джоді чи ні — я вже не зійду з обраного шляху.
Тож я взялася до третьої й останньої справи: збрехала.
Я відійшла від ліжка, глибоко вдихнула й потягнулася.
— Іяне, я так утомилася, — мовила я.
Чи справді я брехала? Звучало досить правдиво. Це був довгий-довгий день — мій останній день у печерах. Тільки зараз я усвідомила, що не спала всю ніч, власне, не спала з часу нашої останньої вилазки; я була таки виснажена.
Іян кивнув.
— Б’юсь об заклад, що так воно і є. Ти ж цілу ніч просиділа з ціли… з Менді.
— Ага… — позіхнула я.
— На добраніч, Доку, — мовив Іян і підштовхнув мене до виходу. — Щасти, Кайле. Ми повернемося вранці.
— На добраніч, Кайле, — пробурмотіла я. — Доку, до зустрічі.
Док похмуро подивився на мене, але Іян уже повернувся спиною, Кайлову ж увагу поглинула Джоді. Тому я у відповідь спрямувала на Дока твердий погляд.
Іян мовчки вів мене темним тунелем. Я була рада, що він не в гуморі для балачок. Я би просто не змогла зосередитися. В животі крутило й стискалося.
Я все зробила, всі справи завершила. Залишається зачекати, поки Іян засне. Якщо він такий утомлений, як і я, то це станеться швидко. Серце шалено калатало, ніби кулак бив зсередини по ребрах.
Більше жодних затримок. Все має відбутися сьогодні, і Мелані це усвідомлювала також. Те, що сталося нещодавно з Іяном, ще раз це підтверджувало. Що довше я залишатимуся, то більше сліз, сварок і бійок спричинятиму. Рано чи пізно хтось усе розбрвкає, і Джеймі дізнається правду. Нехай йому Мелані все пояснить уже потому, як невідворотне звершиться. Так буде краще.
«Дуже тобі дякую», — подумала Мелані; слова зірвалися самі собою, й іронія губилася в морі страху.
«Вибач. Ти ж не проти?»
«А хіба я можу бути проти? — зітхнула вона. — Я зроблю все, що ти мене попросиш, Вандо».