Вона стенула плечима й зобразила натягнуту посмішку.
— Так, запізно… для добровільної інформації. Але якщо не співпрацюватимете ви, все одно вона сама скоро приведе мене до бунтівників.
— Приведе? — Коли вона цілковито вас підкорить, ви будете як той слабак — колись Стрімка Пісня, а потім Кевін. Пригадуєте? Який напав на цілительку?
Я вперла в шукачку погляд — від подиву в мене розширилися очі й роздулися ніздрі.
— Так, це лише питання часу. Вам розрадниця, мабуть, не показувала статистики? А якщо й так, то у неї немає інформації, котрою володіємо ми. Кількість випадків, коли душі здобули тривалу перемогу над непокірними людськими носіями, становить менш як двадцять відсотків. Ви не уявляли, що все настільки погано?
Потенційним поселенцям дають сфальшовану інформацію. А дорослих носіїв більше не пропонуватимуть. Ризики занадто високі. Ми втрачаємо душі… Зовсім скоро Мелані почне балакати до вас, промовляти через вас, контролювати ваші рішення.
Я не поворухнулася ні на дюйм і не розслабилася ні на м’яз. Шукачка гойднулася вперед і звелася навшпиньки — тепер ми стояли обличчя до обличчя. Знизивши і пом’якшивши голос, вона зробила спробу мене переконати:
— Невже ви цього хочете, Вандрівнице? Невже згодні програти? Зникнути, розчинитися в іншій свідомості? Стати просто тілом-носієм?
Я ледве дихала.
— Далі ставатиме тільки гірше. Ви вже не будете собою. Мелані переможе, а ви щезнете. Може, хтось нагодиться… Може, вас пересадять, як Кевіна. І ви станете немовлям на ім’я Мелані, яке замість писати музику… або чим вона там займалася… бавитиметься ляльками.
— Шанси менш як двадцять відсотків? — прошепотіла я.
Шукачка кивнула, намагаючись приховати посмішку.
— Ви втрачаєте себе, Вандрівнице. Усі світи, які ви бачили, увесь досвід, який ви зібрали, — все це зведеться нанівець. У вашій особовій справі записано, що у вас є потенціал до материнства. Якщо ви станете матір’ю, то принаймні не все буде втрачено. Навіщо себе марнувати? Ви не думали про материнство?
Я відсахнулася, моє обличчя палало.
— Вибачте, — пробурмотіла вона, також червоніючи. — Це було неввічливо. Забудьте, що я сказала.
— Я йду додому. Не ходіть за мною.
— Мушу, Вандрівнице. Робота така.
— Чому ви так переймаєтеся через кількох зайвих людей? Чому? Чим ви обґрунтовуєте свою роботу? Час вам приєднатися до решти і зробити щось корисне!
Мої запитання і приховані обвинувачення анітрохи її не збентежили.
— Там, де грані людського світу перетинаються з нашим, смерть невідворотна, — вона промовила ці слова мирним тоном, і на мить в її обличчі я побачила когось наче зовсім іншого. Дивина, але вона щиро вірить у те, що каже! Адже я вважала, що вона стала шукачкою, бо в душі прагла насилля. — Якщо через ваших Джареда і Джеймі гине бодай одна душа, це вже забагато. Поки на Землі не запанує цілковитий мир, моя робота виправдана. А поки по ній ходять живі Джареди, я мушу захищати наш вид. І поки існують Мелані, що водять душі за ніс…
Я розвернулася і попрямувала додому широкими кроками, що змусили б шукачку бігти, якби вона захотіла мене наздогнати.
— Не загубіть себе, Вандрівнице! — крикнула вона навздогін. — Ваш час спливає! — вона зупинилася, а потім гукнула голосніше: — Не забудьте повідомити, коли поміняєте собі ім’я на Мелані!
Але відстань між нами збільшувалася, і голос її затих. Я знала, вона йде слідом своїм гусячим кроком. Цей нестерпний останній тиждень — коли я бачила її обличчя на кожному занятті, щодня чула її ходу поруч на тротуарі — був ніщо у порівнянні з тим, що буде далі. Вона збирається перетворити моє життя на пекло.
У голові бемкало, ніби Мелані несамовито гамселила у стінки черепа.
«Позбудьмося її! Скажи начальству, що вона втнула щось неприпустиме. Побила нас, наприклад. Наше слово проти її…»
«Ага, у людському світі,— нагадала я Мелані, майже жалкуючи, що такий сценарій відійшов у минуле. — У нас немає начальства у вашому розумінні слова. Співпраця рівноправна. Є працівники, перед якими ми звітуємо з метою упорядкувати інформацію, і збори, що приймають рішення щодо цієї інформації. Але без власної волі шукачки ніхто не зніме її із завдання. Розумієш, ця схема…»
«Яка різниця, що за схема, коли нам від того мало зиску? А давай її вб’ємо!»
В уяві мимоволі намалювався образ моїх долонь, що стискаються навколо шиї шукачки.
«Оце прямий доказ того, що ваш світ краще віддати в наші руки».
«Визнай — тобі цього хочеться не менше, ніж мені».
Образ посинілого обличчя шукачки повернувся, але цього разу накотила хвиля насолоди.
«Це твої почуття, не мої».
І це була правда — образ викликав у мене відразу; але водночас у моїй відповіді була небезпечна частка брехні, бо я б із превеликим задоволенням більше ніколи не бачила шукачки.
«То що нам діяти? Я не здаюсь. Ти не здаєшся. І ця клята шукачка тим паче не здасться!»
Я не відповіла. Просто не знала, що відповісти.
На деякий час у моїй голові запанувала тиша. Як добре! От якби так тривало завжди. Але існував лише один спосіб купити спокій. Чи готова я заплатити таку ціну? Чи є у мене вибір?
Мелані потроху затихла. А коли я дісталася вхідних дверей і, зайшовши, клацнула дверним замком (чого ніколи не робила — цей витвір людини не потрібний у мирному світі), її думки мали споглядальний характер.
«Я раніше й не замислювалася над тим, як ви продовжуєте рід. Навіть не уявляла собі такого».
«Як бачиш, ми ставимося до цього дуже серйозно. Дякую за турботу».
Але неприхована іронія в моєму голосі її не зачепила.
Мелані перетравлювала нову інформацію, а я тим часом увімкнула комп’ютер і взялася до пошуку розкладу польотів. Вона не одразу зрозуміла, що я роблю.
«Куди ми летимо?» — в думці Мелані затріпотіла паніка. Я відчула, як її свідомість починає нишпорити в мозку, — дотик був легкий як пір’їнка, — шукаючи, що я від неї приховую.
Я вирішила полегшити їй пошуки.
«Ми летимо до Чикаго».
Її паніка зросла.
«Навіщо?»
«Треба зустрітися з цілителем. Я не довіряю шукачці. І перш ніж щось вирішувати, хочу порадитися з ним».
На мить запала тиша, а потім вона запитала:
«Чи не час мене убити?»
«Саме так».
Розділ 8
Кохана
— Ви боїтеся літати? — зронила шукачка здивовано і майже глузливо. — Вісім разів подорожували крізь відкритий простір і боїтеся сісти на літак до Тусона в Аризоні?
— По-перше, я не боюся. По-друге, коли я подорожувала крізь відкритий простір, то не усвідомлювала, де я і хто зі мною у кріоконтейнері. І по-третє, мою носительку в польотах нудить.
Шукачка бридливо закотила очі.
— То прийміть ліки! А що б ви робили, якби цілитель Брід не перебрався до Сент-Мері? Їхали б машиною до Чикаго?
— Ні. Та оскільки зараз варіант із машиною цілком прийнятний, я цим скористаюся. Хоч трохи світу побачу. Пустеля, напевно, дуже гарна…
— Пустеля до смерті нудна.
— …крім того, я не поспішаю. У мене є над чим поміркувати, і я не проти побути певний час на самоті,— підкреслюючи останнє слово, я недвозначно подивилася на шукачку.
— Все одно не розумію, навіщо вам їхати аж до свого цілителя? Є і тут чимало кваліфікованих фахівців.
— З цілителем Бродом мені комфортно. Він має досвід у таких справах, до того ж я не впевнена, що володію всією потрібною інформацією, — я кинула в її бік іще один багатозначний погляд.
— У вас немає часу, аби не поспішати, Вандрівнице. Я впізнаю ознаки.
— Перепрошую, але я не вважаю, що ви повідомили мені неупереджену інформацію. Базуючись на своїх знаннях про людську поведінку, можу сказати, що я впізнаю ознаки маніпулювання.
Вона люто зиркнула на мене.
Я заходилася пакувати у взяте напрокат авто нечисленні пожитки, що мали поїхати зі мною. Одягу було на тиждень — щоб не марнувати час на прання, а ще були засоби особистої гігієни. І хоча з собою я брала дуже мало, ще менше лишалося вдома. Я нажила небагато. За довгі місяці, що я прожила у своєму помешканні, стіни так і лишилися голими, а полиці порожніми. Мабуть, я таки не мала наміру тут оселятися.