Я напівобернулася до нього, не бажаючи випускати з поля зору Кайла.
— Не варто захищати мене за свій рахунок.
Джаред скорчив міну і вже почав піднімати руку, аби знову відтиснути мене назад до камери.
Але я встигла відскочити й опинилася просто біля вбивць.
Іян схопив мене за руки і скрутив їх у мене за спиною. Я пручалася що є духу, але він був неймовірно дужий. Аж раптом він так заламав мені суглоби, що я ледь не знепритомніла.
— Забери від неї лапи! — погрозливо гаркнув Джаред.
Та Кайл схопив його за шию і скрутив бойовим прийомом. Незнайомець заламав одну із Джаредових невгамовних рук.
— Не бийте його! — прохрипіла я, намагаючись вирватися з Іянового полону.
Саме тут Джаредів вільний лікоть врізався Кайлові в живіт. Кайл скрикнув і послабив хватку. Миттю звільнившись від нападників, Джаред накинувся на них з новою силою. Його кулак возз’єднався з носом Кайла, і темна червона кров забризкала стіну і ліхтар.
— Іяне, кінчай її! — заверещав Кайл. Пригнувши голову, він кинувся на Джареда, зваливши його на незнайомця.
— Ні! — водночас верескнули ми з Джаредом.
Відпустивши мої руки, Іян схопив мене за горло, перекривши доступ повітря. Я безпорадно дряпала кривдника короткими нігтями, та він тільки дужче стиснув пальці, відірвавши мене від землі.
Було дуже боляче — мене душили залізні лещата, у легенях пекло від болю. Я засмикалася, силкуючись уникнути не так убивчих рук, як болю.
Клац, клац.
Я лише раз чула цей звук, проте упізнала його відразу. І чоловіки також. Вони всі завмерли, і разом із ними Іян, який міцно зімкнув руки в мене на шиї.
— Кайле, Іяне, Брандте, назад! — гаркнув Джеб.
Ніхто не поворухнувся — лише мої пальці досі дряпали Іяна, а ноги безпорадно смикались у повітрі.
Раптом із-під Кайлової руки вирвався Джаред і стрибнув просто на мене. Побачивши його кулак, що летить мені в обличчя, я заплющила очі.
Гучний удар пролунав за якийсь дюйм від моєї голови. Іян верескнув і впустив мене на долівку. Не в змозі відсапатись, я скорчилась у нього під ногами. Кинувши на мене сердитий погляд, Джаред відійшов і став поруч із Джебом.
— Ви мої гості, хлопці, не забувайте про це, — прогримів Джеб. — Я вас попереджав: не ходіть дивитися на дівчину. Наразі вона теж моя гостя, і я не дозволю гостям убивати одне одного.
— Джебе, — закректав наді мною Іян; рука, якою він тримався за розбиту губу, глушила його голос. — Джебе, це божевілля.
— Що ви замислили? — вигукнув Кайл. Заюшене кров’ю, його обличчя мало зловісний, моторошний вигляд. Але в голосі не було ознак болю, лише стримуваний гнів. — Ми маємо право знати. Нам слід вирішити: ваша оселя й досі безпечна — чи настав час рухатися далі. Отож… скільки ще ви збираєтеся тримати цю потвору в себе на припоні? Що робитимете, коли набридне гратися в Бога? Ми заслужили відповіді на ці запитання.
Дивні Кайлові слова пульсували у мене в голові. Тримати мене на припоні? Джеб назвав мене своєю гостею… Чи це так вони називають в’язнів? Невже це можливо — є аж двоє людей, які не хочуть ані моєї смерті, ані вибитого під тортурами зізнання? Якщо так, тоді це справжнє диво.
— Не вимагай від мене відповідей, Кайле, — промовив Джеб. — Не мені їх давати.
Навряд чи інша Джебова відповідь могла їх оступачити більше. Усі четверо — Кайл, Іян, незнайомець і навіть Джаред — здивовано витріщили на нього очі. Я ж і далі хапала ротом повітря біля Іянових ніг, понад усе воліючи непомітно залізти назад у свою нору.
— Не вам? — не ймучи віри цим словам, перепитав Кайл. — А кому? Якщо ви думаєте про голосування, то його вже провели. Іяна, Брандта і мене по праву призначили виконавцями ухваленого рішення.
Обережно, не спускаючи очей із чоловіків, Джеб похитав головою.
— Це не голосування має вирішувати. Тут мій дім.
— Тоді хто? — закричав Кайл.
Джеб відповів поглядом: він перевів його на Джареда, а потім знову на Кайла.
— Це Джаредове рішення.
Усі, в тому числі я, поглянули на Джареда.
Останній, приголомшений не менше за решту, витріщився на Джеба. Гучно скреготнувши зубами, він кинув на мене погляд, сповнений щирої ненависті.
— Джаредове? — вигукнув Кайл, повертаючи голову до Джеба. — Це ж безглуздо! — він ледве себе контролював, замалим не бризкав слиною від люті.— Та в цьому питанні він же найупередженіший! Як?!. Як він може міркувати раціонально?
— Джебе, я не… — пробурмотів Джаред.
— Вона на твоїй совісті, Джареде, — безапеляційно сказав Джеб. — Звісно, я тобі допомагатиму, коли треба: раптом іще раз отаке станеться або знадобиться змінити тебе на варті… Але рішення ти маєш прийняти сам… — І коли Кайл знову спробував протестувати, Джеб підніс руку. — Кайле, уяви: хтось ходив на вилазку і привів твою Джоді; як би ти поставився до того, що я або Док, або навіть загальне голосування, вирішували, як із нею вчинити?
— Джоді мертва, — розбризкуючи з губи кров, просичав Кайл і метнув у мене такий точно лютий погляд, який я щойно отримала від Джареда.
— Ну, якби її тіло приблукало сюди, все одно вирішував би ти. Чи тобі б хотілося, аби все було інакше?
— Більшість…
— Мій дім, мої правила, — різко обірвав його Джеб. — Обговоренню це не підлягає. Більше жодних голосувань. Жодних замахів на вбивство. Віднині буде саме так. І ви троє передайте це решті. Нове правило.
— Нове правило? — невдоволено пробурчав Іян.
Джеб проігнорував його.
— Якщо колись таке трапиться знову, то рішення приймає той, хто найміцніше пов’язаний із тілом, — Джеб навів дуло рушниці на Кайла, а потім різко тицьнув ним убік, на вихід. — Забирайтеся геть. І щоб більше я вас тут не бачив. Скажіть усім, що цей коридор закритий. Нікому, крім Джареда, тут немає чого робити. І якщо хтось, окрім нього, трапиться тут мені на очі, то довго я не розпитуватиму. Зрозуміло? Ходімо. Вже, — і знову націлив рушницю на Кайла.
Я була вражена з того, як ці троє катів негайно позадкували, навіть не скорчивши мені чи Джебові прощальної гримаси.
Дуже хотілося вірити, що зброя у Джебових руках — це всього-на-всього блеф.
Відколи я вперше побачила Джеба, від нього завжди віяло доброзичливістю. Він жодного разу не вдарив мене у пориві люті й навіть ніколи не кинув на мене ворожого погляду. Тільки двоє людей не бажали мені зла, і він був одним із них. А зараз Джаред хоч і побився, щоб зберегти мені життя, але було ясно, що він вагається. Я відчувала: він щомиті може змінити рішення. З виразу його обличчя було ясно, що він підсвідомо хоче з усім покінчити — особливо тепер, коли Джеб поклав рішення на його плечі… Поки я так міркувала, Джаред похмуро за мною спостерігав — відраза читалася в кожній рисі його обличчя.
Так, я дуже хотіла, аби Джеб блефував. Але поки трійця зникала в темряві, мені стало очевидно, що говорив він цілком серйозно. Під його удаваною доброзичливістю мусили ховатися такі ж самі жорстокість і насильство, як і в решти. Якби Джеб не підіймав своєї рушниці в минулому — і то щоб убивати, а не лише погрожувати, — то ніхто не підкорився б йому так, як щойно це зробили чоловіки.
«Смутні часи, — прошепотіла Мелані.— Ми не можемо дозволити собі бути добрими у світі, який створили ви. Ми втікачі, вимираючий вид. Наш вибір — між життям і смертю».
«Тихіше. Я не маю часу на дебати. Мені треба зосередитися».
Джаред перевів погляд на Джеба і простягнув руку. Джеб навіть усміхнувся під своєю густою бородою, ніби отримуючи задоволення від того, що відбувається. Дивний чоловік.
— Будь ласка, Джебе, не покладайте цього на мене, — сказав Джаред. — Щодо одного Кайл правий: я не в змозі прийняти неупереджене рішення.
— Ніхто не сказав, що ти маєш вирішувати негайно. Вона нікуди не подінеться, — і далі усміхаючися, Джеб поглянув у мій бік. Око, якого Джаред бачити не міг, швидко заплющилося і розплющилося — Джеб мені підморгнув! — Подумай, через які поневіряння вона пройшла, аби сюди дістатися. У тебе вдосталь часу, щоб усе ретельно обміркувати.
— Немає чого обмірковувати. Мелані мертва. Але я не можу… не можу… Джебе, я не можу просто… — Джаред був не в змозі закінчити речення.