— Ніколи ще в усьому світі не траплялося, щоб війна догодила людям. Навіть переможна. Хто не ходив війною і не мав з неї вигоди, той не знає цього. Легко узяте легко й втрачається. І знову доводиться гострити меча на чуже, бо за ралом ходити важче, щоб мати своє. У чому ж найбільша перемога на війні? У тому, щоб перетяти шлях ворогові, у тому, щоб зупинити його і примусити відмовитись від нападу, аби зберегти усіма жаданий мир, не сиротити родин. А що зупинить грабіжника? Лише сила. Для цього ми й стоїмо перед вами за щитом і з мечем. А якщо битва гряде, ми підемо в бій не задля зиску, а задля життя наших родин. За Русь!
Замовк на хвильку Володимир-князь, а тоді тихо спитав, як на початку:
— По що ж ти прийшов на Русь, Варяжку?..
Опустив руку від почервонілих очей каганів посланець, сказав згаслим голосом, що мав мовити:
— Великий каган Шурхан, славний і могутній, вождь сімдесяти семи родів, прийшов до тебе з війною. Він хоче…
І знову не дослухав його Володимир-князь:
— Знаю без тебе, чого хоче твій каган. Хоче, щоб ми фортечки по Сулі зруйнували? Хоче вільно вдиратися на землі руські? Хоче данину з нас брати?.. Перекажи своєму каганові: ще більше фортечок збудуємо. Велика Руська земля — стане її, щоб печенізькі кісточки розкидати. А данину ми платимо від диму по мечу, як наші пращури платили хазарам. Іди, Варяжку! Прийшов непроханий, то йди некоханий. Чужинець ти нам!
Пішов Варяжко з шатра з похиленою головою.
Розділ 28
ПЕРЕЯВ СЛАВУ
Того ж для до річки Трубежу з’їхав сам каган Шурхан в оточенні багатих войовників і почав гукати:
— Славний коназ Ульдемір, прийди на слово!
Пішки підійшов Володимир-князь до самісінької води і теж гукнув:
— Що скажеш, кагане?
— Моє військо сильне і твоє військо сильне, — сказав йому каган. — Навіщо нам битися? Давай зробимо так. Ти випусти свого мужа, а я свого — хай голіруч борються. Якщо твій муж кине мого на землю, то не будемо воювати три роки. Якщо ж наш муж кине твого на землю, то всі три роки будемо воювати. Що скажеш, коназ?
Втішився Володимир-князь: все, як слід, переказав Варяжко, бо забракло у кагана Шурхана бажання йти на рать. Але й сором без битви повернути степових коней до русів хвостами. Пиха йому цього не дозволяє. Шукає каган почесливого відступу. Як не знайде, не пошкодує круглих печенізьких голів. А мова про три роки — це так, для красного слівця сказано. Легко дають степовики слово і так само легко його ламають.
— Що скажеш, великий коназ Ульдемір?
Відповів Володимир-князь:
— Згода, славний кагане. Буде від нас ратоборець!
Стьобнув нагаєм коня Шурхан, спорожнів лівий берег.
Незабаром із-за возів вийшов здоровезний печеніг, з виряченим оком, перебитим носом і пошрамованою щокою. Мацав м’язи, ляскав себе по дужих плечах. Підійшов до берізки, схопив її під самий корінь, силувався і тужився, аж поки не видер із землі. Підняв дебелий білий стовбур з тремтливими листочками і кинув. А тоді вивернув з землі порослий мохом грубезний валун, виважив його, багровіючи, над головою, швиргонув у бік русів. Шубовснув валун у воду посеред Трубежу. Показав печеніг свою дику руйнівну силу, стояв тепер — руки в боки, скалив жовті зуби в вовчому оскалі. Вдарив кулацюрою в широкі груди і гукнув:
— Я — Яман![3]
Стояла Смерть на лівому березі з безжальним, потворним обличчям. Чекала. Хто її пересилить?
Зібрав до шатра князь Володимир бірючів, звелів кликати по всьому стану охочих поєдинщиків. Кликали бірючі, та не докликалися: багато серед воїнства досвідчених і вмілих ратоборців, багато добрих молодців, та вийти треба було без щита, без списа, без меча — голіруч схопитися з диким пече-ніжином. А переможе ворог — битва загримить. Кожен зважував свою силу, гнітився тяжкою думою — не себе жалів, а про товаришів думав. Адже йти на печеніжина слід з певністю в перемозі, щоб жодна родина не осиротіла на Русі. А такої певності, коли треба одному вийти за всіх, ніхто не мав: надто дужий був супротивник.
Чекав ратоборця князь, і тривожно було у нього на серці. Не було зараз у війську його найкращих, найсильніших мужів-богатирів, бо ходили вони під рукою Іллі Муромця. А славний воєвода разом з Добринею чомусь забарилися, не повернулися з походу, хоч у фортецю Воїн давно послано нагального гінця. І це теж непокоїло князя.
Відкрите шатро Володимира для кожного — для боярина і дружинника, огніщанина і ремісника, воїна і ратая — для кожного, якщо людина йде до князя з ділом. Чекав князь, щоб прийшов охочий, і дочекався.