ІЛЛЬ: Давні історії. Я був молодий і легковажний.
МАЖОРДОМ: Тобі й Робі, приведіть Кобі й Лобі.
Двоє ПОЧВАР, жуючи ґуму, вводять на середину сцени сліпих ЄВНУХІВ, що весело тримаються за руки.
ОБИДВА: Ми тут, ми тут!
МАЖОРДОМ: Ви пізнаєте їх, пане Іллю?
ІЛЛЬ мовчить.
ОБИДВА: Ми — Кобі й Лобі, ми — Кобі й Лобі.
ІЛЛЬ: Я їх не знаю.
ОБИДВА: Ми змінилися, ми змінилися.
МАЖОРДОМ: Назвіть імена.
ПЕРШИЙ: Якоб Гюнляйн. Якоб Гюнляйн.
ДРУГИЙ: Людвіґ Шпарр. Людвіґ Шпарр.
МАЖОРДОМ: Ну. пане Іллю.
ІЛЛЬ: Я нічого про них не знаю.
МАЖОРДОМ: Якобе Гюнляйне, Людвіґу Шпарре, ви знаєте пана Ілля?
ОБИДВА: Ми сліпі, ми сліпі.
МАЖОРДОМ: Пізнаєте його з голосу? :
ОБИДВА: 3 голосу, з голосу.
МАЖОРДОМ: 1910 року я був суддею, а ви свідками. Що ви присягали перед ґюлленським судом, Людвіґу Шпарре і Якобе Гюнляйне?
ОБИДВА: Що ми спали з Клярою, що ми спали з Клярою.
МАЖОРДОМ: Ви так заприсяглись переді мною. Перед судом, перед Богом. Чи то була правда?
ОБИДВА: Ми фальшиво присягали, ми фальшиво присягали.
МАЖОРДОМ: Чому, Людвіґу Шпарре і Якобе Гюнляйне?
ОБИДВА: Ілль нас підкупив, Ілль нас підкупив.
МАЖОРДОМ: Чим?
ОБИДВА: Літром горілки, літром горілки.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Розкажіть тепер, що я з вами зробила, Кобі й Лобі.
МАЖОРДОМ: Розкажіть.
ОБИДВА: Пані веліла нас розшукати. Пані веліла нас розшукати.
МАЖОРДОМ: Так, Клер Цаханасян веліла вас розшукати. Вас шукали по цілому світі. Якоб Гюнляйн емігрував до Канади, Людвіґ Шпарр до Австралії. Але вона вас знайшла. Що вона з вами зробила?
ОБИДВА: Вона віддала нас Тобі й Робі. Вона нас віддала Тобі й Робі.
МАЖОРДОМ: А що зробили з вами Тобі й Робі?
ОБИДВА: Осліпили й кастрували, осліпили й кастрували.
МАЖОРДОМ: Ось і ціла історія: Суддя, оскаржений, два фальшиві свідки, фальшиве оскарження 1910 року. Правда, позивачко?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН встає.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Так.
ІЛЛЬ (тупає ногою): Задавнене, все задавнене! Давня, дурна історія!
МАЖОРДОМ: Що сталося з дитиною, позивачко?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН (тихо): Вона жила один рік.
МАЖОРДОМ: Що сталося з вами?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я зробилася повією.
МАЖОРДОМ: Чому?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мене зробив нею вирок суду.
МАЖОРДОМ: А тепер ви хочете справедливості!, Клер Цаханасян?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я можу собі її дозволити. Один мільярд Ґюлленові, коли хто вб’є Альфреда Ілля.
Мертва тиша. ПАНІ ІЛЛЬ кидається до ІЛЛЯ і обіймає його.
ПАНІ ІЛЛЬ: Фреді!
ІЛЛЬ: Відьмочко! Ти не можеш вимагати цього! Життя давно йде далі.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Життя йде далі, але я нічого не забула, Іллю. Ні Конрадсвайлерського лісу, ні Петрової стодоли, ні спочивальні вдови Боль, ні твоєї зради. Тепер ми обоє постарілися, ти скапцанів, мене пошматували ножами хірурги, час нам розрахуватися: ти вибрав своє життя і змусив мене вибрати моє. Ще недавно в лісі нашої молодости. повному спогадів про минуле, ти хотів стерти час. Тепер я його стерла і жадаю справедливости, справедливости за мільярд.
БУРҐОМІСТЕР встає блідий, сповнений гідности.
БУРҐОМІСТЕР: Пані Цаханасян: ми ще в Европі, ми ще не дикуни. Від імени міста Ґюллена я відкидаю вашу пропозицію. В ім’я людяности. Краще ми залишимося бідні, ніж поплямлені кров’ю.
Гучні оплески.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я почекаю.
ДІЯ ДРУГА
Містечко, тільки позначене. У глибині сцени готель ”Золотий Апостол”, зовні. Занедбана фасада у юґендстилі. Балькон. Праворуч напис: ”Альфред Ілль, крамниця”. Внизу брудний прилавок, за ним полиці з давнім крамом. Коли хтось задзвонить крізь уявні двері до крамниці, тоненько дзеленькає дзвінок. Ліворуч напис: ”Поліція”. Внизу дерев’яний стіл з телефоном. Два стільці. Ранок. РОБІ й ТОБІ жують ґуму, несуть через сцену до готелю вінки і квіти, наче на похорон. ІЛЛЬ дивиться на них у вікно. Його ДОНЬКА навколішки замітає підлогу. СИН бере цигарку в рот.
ІЛЛЬ: Вінки.
СИН: Щоранку їх приносять зі станції.
ІЛЛЬ: На порожню домовину в ”Золотому Апостолі”.
СИН: Цим нікого не залякає.
ІЛЛЬ: Містечко заступилося за мене.
СИН запалює цигарку.
ІЛЛЬ: Чи мама прийде снідати?
ДОНЬКА: Ні, лишиться нагорі. Вона стомилася.
ІЛЛЬ: Ви маєте добру матір, діти. Справді. Мушу вам це сказати. Добру матір. Хай залишається нагорі, хай спочине. Ми самі поснідаємо. Давно вже ми разом не снідали. Я даю яйця й американську консервовану шинку. Раз поснідаємо по-панському. Як за добрих часів, коли ще процвітав пансіон ”Місце-на-сонці”.