КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Можеш накривати стіл, Бобі.
ПОЛІЦАЙ: Чого вам треба, Іллю? Сідайте.
ІЛЛЬ стоїть.
ПОЛІЦАЙ: Ви тремтите.
ІЛЛЬ: Я вимагаю заарештувати Клер Цаханасян.
ПОЛІЦАЙ натоптує свою люльку і повільно її запалює.
ПОЛІЦАЙ: Дивно. Дуже дивно.
МАЖОРДОМ слугує біля столу, приносить пошту.
ІЛЛЬ: Я вимагаю цього як майбутній бурґомістер.
ПОЛІЦАЙ (пускаючи хмари диму): Вибори ще не відбулися.
ІЛЛЬ: Негайно заарештуйте ту даму.
ПОЛІЦАЙ: Себто, ви хочете подати позов на ту даму. Чи її потім заарештують, вирішує поліція. Чи та дама зробила якийсь злочин?
ІЛЛЬ: Вона вимагає від мешканців нашого міста, щоб вони мене вбили.
ПОЛІЦАЙ: І тому я маю її отак просто заарештувати?
Він наливає собі пива.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Пошта. Пише Айк і Неру. Вітають мене.
ІЛЛЬ: Це наш обов’язок.
ПОЛІЦАЙ: Дивно. Надзвичайно дивно.
П’є пиво.
ІЛЛЬ: Нема нічогісенько дивного.
ПОЛІЦАЙ: Дорогий Іллю, це не така проста річ. Обміркуймо цю справу тверезо. Та дама зробила містові Ґюллен пропозицію: за мільярд — вас... Ви знаєте, що я маю на гадці. Все — правда, я був присутній. Але це ще не причина, щоб поліція вживала якихось заходів проти пані Клер Цаханасян. Кінець-кінцем, ми зв’язані законами.
ІЛЛЬ: Ідеться про намову на вбивство.
ПОЛІЦАЙ: Слухайте, Іллю. Про намову на вбивство йшлося б тільки тоді, коли б пропозиція вбити вас була зроблена поважно. Це ж ясно.
ІЛЛЬ: Я теж так думаю.
ПОЛІЦАЙ: Отож. А її не можна вважати за поважну, бо платня один мільярд — перебільшена, це ж самі мусите визнати. За таке дають тисячу або, може, дві, більше напевне ні, а то знов таки підтверджує, що пропозиція не була поважна, а навіть якби й була, то поліція не може взяти поважно слова тієї дами, бо тоді вийшло б, що вона здуріла, зрозуміло?
ІЛЛЬ: Пропозиція загрожує мені, пане вахмістре, чи та дама здуріла, чи ні. Цілком логічно.
ПОЛІЦАЙ: Нелогічно. Вам може загрожувати не пропозиція, а тільки виконання пропозиції. Назвіть мені дійсну спробу виконати ту пропозицію, чи хоча б навіть людину, що цілиться на вас із рушниці, і я примчу, мов вітер. Але якраз тієї пропозиції ніхто не береться виконати, навпаки. Заява у ”Золотому Апостолі” була надзвичайно зворушлива. Мушу вас, хоч і запізно, поздоровити.
П’є пиво.
ІЛЛЬ: Я не такий певний, як ви, пане вахмістре.
ПОЛІЦАЙ: Не такий певний?
ІЛЛЬ: Мої клієнти купують краще молоко, кращий хліб, кращі цигарки.
ПОЛІЦАЙ: Ну, то тіштеся! Ваше підприємство йде вгору. П’є пиво.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Купи акції Дюпона, Бобі.
ІЛЛЬ: Гельмсберґер купив у мене коньяк. А він уже роками нічого не заробляє і живе на громадських харчах.
ПОЛІЦАЙ: Я також спробую сьогодні ввечері коньяку. Мене запросили до Гельмсберґерів.
П’є пиво.
ІЛЛЬ: Всі носять жовті черевики. Нові жовті черевики.
ПОЛІЦАЙ: Що ви маєте проти нових черевиків? Зрештою, в мене також нові черевики.
Показує ноги.
ІЛЛЬ: І у вас.
ПОЛІЦАЙ: Гляньте.
ІЛЛЬ: Також жовті. І ви п’єте пільзенське пиво.
ПОЛІЦАЙ: Воно смачне.
ІЛЛЬ: Раніше ви пили тутешнє.
ПОЛІЦАЙ: Воно було гидке.
Грає радіо.
ІЛЛЬ: Чуєте?
ПОЛІЦАЙ: Що таке?
ІЛЛЬ: Музика.
ПОЛІЦАЙ: ”Весела вдова”.
ІЛЛЬ: Радіо.
ПОЛІЦАЙ: Це в Гаґгольцера, поруч. Він повинен був зачинити вікно.
Записує в нотатник.
ІЛЛЬ: А де в Гаґгольцера взялося радіо?
ПОЛІЦАЙ: То його справа.
ІЛЛЬ: А чим ви, пане вахмістре, заплатите за пільзенське пиво й за нові черевики?
ПОЛІЦАЙ: Це моя справа.
Дзвонить телефон на столі. ПОЛІЦАЙ знімає трубку.
ПОЛІЦАЙ: Ґюлленський поліційний пост.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Зателефонуй росіянам. Бобі, що я погоджуся на їхню пропозицію.
ПОЛІЦАЙ: Буде зроблено.
Кладе трубку.
ІЛЛЬ: Чим мої клієнти платитимуть?
ПОЛІЦАЙ: Це поліцію не обходить.
Він встає і знімає рушницю зі спинки крісла.
ІЛЛЬ: Але мене обходить. Бо вони платитимуть мною.
ПОЛІЦАЙ: Вам ніхто не загрожує.
Він починає заряджати рушницю.
ІЛЛЬ: Місто заборговується. Разом з боргами росте добробут. А з ростом добробуту росте потреба мене вбити. Отож, тій дамі вистачає просто сидіти на бальконі, попивати каву, курити сиґари й вичікувати. Тільки вичікувати.
ПОЛІЦАЙ: Ви фантазуєте.
ІЛЛЬ: Ви всі вичікуєте.