УЧИТЕЛЬ: Людина чести.
ВСІ: Людина чести! Людина чести!
ІЛЛЬ: Ось. Плякат ”Подорожуйте на південь”!
ЛІКАР: То що?
ІЛЛЬ: ”Відвідайте Страсті Христові в Обераммерґав”.
УЧИТЕЛЬ: То що?
ІЛЛЬ: Будують!
БУРҐОМІСТЕР: То що?
ІЛЛЬ: Всі ви маєте нові штани.
ПЕРШИЙ: То що?
ІЛЛЬ: Ви щораз то багатші, щораз заможніші.
ВСІ: То шо?
Гуде дзвін.
УЧИТЕЛЬ: Ви чейже бачите, як вас усі люблять.
БУРҐОМІСТЕР: Ціле містечко вас проводить.
ВСІ: Ціле містечко! Ціле містечко!
ІЛЛЬ: Я вас сюди не просив.
ДРУГИЙ: Ми маємо право попрощатися з тобою.
БУРҐОМІСТЕР: Як з давнім приятелем.
ВСІ: Як з давнім приятелем, як з давнім приятелем.
Гуркіт потяга. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ бере жезл. Ліворуч з’являється КОНДУКТОР, наче якраз зіскочив з вагона.
КОНДУКТОР (протяжно гукає): Ґюллен!
БУРҐОМІСТЕР: Це ваш потяг.
ВСІ: Ваш потяг! Ваш потяг!
БУРҐОМІСТЕР: Ну, Іллю, бажаю вам щасливої дороги!
ВСІ: Щасливої дороги, щасливої дороги!
ЛІКАР: Довгого, веселого життя!
ВСІ: Довгого, веселого життя!
Ґюлленці обступають ІЛЛЯ.
БУРҐОМІСТЕР: Пора. Сідайте з Богом у пасажирський потяг до Кальберштадту.
ПОЛІЦАЙ: І хай вам щастить в Австралії!
ВСІ: Хай вам щастить! Хай вам щастить!
ІЛЛЬ стоїть непорушно, дивиться на своїх співгромадян.
ІЛЛЬ (тихо): Чому ви всі тут?
ПОЛІЦАЙ: Чого ви ще бажаєте?
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Сідайте!
ІЛЛЬ: Чому ви збилися довкола мене?
БУРҐОМІСТЕР: Ми зовсім збилися довкола вас.
ІЛЛЬ: Розступіться.
УЧИТЕЛЬ: Ми ж розступилися.
ВСІ: Ми ж розступилися, ми ж розступилися.
ІЛЛЬ: Хтось один мене затримає.
ПОЛІЦАЙ: Нісенітниці. Досить вам сісти в потяг, і ви побачите, що все це нісенітниці.
ІЛЛЬ: Ідіть собі геть.
Ніхто не рухається. Дехто стоїть з руками в кишенях.
БУРҐОМІСТЕР: Не знаю, чого ви хочете. Це вам треба йти. Сідайте у вагон.
ІЛЛЬ: Ідіть геть!
УЧИТЕЛЬ: Ваш страх просто смішний.
ІЛЛЬ падає навколішки.
ІЛЛЬ: Чому ви не відступаєте від мене?
ПОЛІЦАЙ: Здурів чоловік та й годі.
ІЛЛЬ: Ви хочете мене затримати.
БУРҐОМІСТЕР: Та сідайте ж!
ВСІ: Та сідайте ж! Сідайте ж!
Мовчанка.
ІЛЛЬ (тихо): Хтось один мене затримає, коли я сідатиму.
ВСІ (запевняючи): Ніхто не затримає! Ніхто!
ІЛЛЬ: Я знаю.
ПОЛІЦАЙ: Давно пора!
УЧИТЕЛЬ: Сідайте ж нарешті у вагон, чоловіче добрий!
ІЛЛЬ: Я знаю! Хтось мене затримає! Хтось мене затримає.
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Потяг рушає!
Він піднімає жезл, КОНДУКТОР робить такий жест, ніби вскакує до вагона, а прибитий ІЛЛЬ прикриває лице руками.
ПОЛІЦАЙ: Бачите! Потяг поїхав без вас!
Усі залишають схопленого розпачем ІЛЛЯ, поволі відходять, зникають.
ІЛЛЬ: Я пропав!
ДІЯ ТРЕТЯ
Петрова стодола. Ліворуч непорушно сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН у своїй носильниці, вдягнена в білу шлюбну сукню з серпанком і т.д. Ще далі ліворуч — драбина, драбинястий віз, стара бричка, солома, посередині невелика діжка. Згори звисає лахміття, зотлілі лантухи, велетенське павутиння. З глибини надходить МАЖОРДОМ.
МАЖОРДОМ: Лікар і учитель.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Хай зайдуть.
З’являються ЛІКАР і УЧИТЕЛЬ, пробираються напомацки в темряві, врешті знаходять мільярдерку, кланяються. Обидва вдягнені в добре, солідне, міщанське вбрання, вже майже елегантні.
ОБИДВА: Шановна пані.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН оглядає обох крізь льорнет.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви припали пилом, панове.
Обидва струшують з себе порох.
УЧИТЕЛЬ: Пробачте. Нам довелося перелазити через старий віз.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я спочиваю в Петровій стодолі. Мені треба спокою. Вінчання в ґюлленському соборі мене втомило. Кінець-кінцем я не молоденька. Сідайте на діжку.
УЧИТЕЛЬ: Дякуємо.
Він сідає. ЛІКАР стоїть.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тут парко. Можна задушитися. Але я люблю цю стодолу, запах сіна, соломи, дьогтю. Спомини. Весь цей реманент, вила, бричка, поломаний віз. стояли тут уже за часів моєї молодости.
УЧИТЕЛЬ: Затишне місце.
Витирає піт.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Казання було дуже врочисте.
УЧИТЕЛЬ: Перше послання до коринтян, глава тринадцята.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І ви також добре впорались з мішаним хором, пане вчителю. Спів звучав урочисто.
УЧИТЕЛЬ: Бах. Із Страстей Матея. Я ще цілком під тим враженням. Були присутні світ моди, фінансовий світ, світ кіно...