ПОЧВАРИ її виносять заднім виходом.
ЛІКАР: Господи, що ж нам робити?
УЧИТЕЛЬ: Те, що нам наказує сумління, докторе Нісліне.
Спереду праворуч видно Іллеву крамницю. Новий напис. Новий, блискучий прилавок, нова каса, дорогий крам. Коли хтось заходить в уявні двері, дзвонить помпезний дзвінок. За прилавком — ПАНІ ІЛЛЬ. Зліва надходить ПЕРШИЙ в новому різницькому фартусі, ледь забризканому кров’ю; видно, що йому добре ведеться.
ПЕРШИЙ: Ото було свято. Цілий Ґюллен зібрався на майдані перед собором.
ПАНІ ІЛЛЬ: Кларочка заслуговує на щастя після всіх тих злигоднів.
ПЕРШИЙ: Кінозірки за дружок. З отакими грудьми.
ПАНІ ІЛЛЬ: Тепер така мода.
ПЕРШИЙ: І журналісти. Вони й сюди зайдуть.
ПАНІ ІЛЛЬ: Ми собі прості люди, пане Гофбауере. У нас їм нічого шукати.
ПЕРШИЙ: Вони всіх випитують. Дайте цигарок.
ПАНІ ІЛЛЬ: Зелені?
ПЕРШИЙ: ”Кемель”. І ”Сарідон”. Цілу ніч святкував у Штекерів.
ПАНІ ІЛЛЬ: Записати?
ПЕРШИЙ: Записати.
ПАНІ ІЛЛЬ: Як вам ведеться?
ПЕРШИЙ: Гаразд.
ПАНІ ІЛЛЬ: Я також не можу нарікати.
ПЕРШИЙ: Я взяв собі помічника.
ПАНІ ІЛЛЬ: Я також візьму з першого.
Проходить ПАННА ЛЮЇЗА, елегантно вдягнена.
ПЕРШИЙ: Що вона собі думає, що так убирається? Мабуть, гадає, що ми вб’ємо Ілля.
ПАНІ ІЛЛЬ: Безсоромниця.
ПЕРШИЙ: А де він? Я його давно не бачив.
ПАНІ ІЛЛЬ: Нагорі.
ПЕРШИЙ запалює цигарку і прислухається.
ПЕРШИЙ: Кроки.
ПАНІ ІЛЛЬ: Ходить по кімнаті. День-у-день.
ПЕРШИЙ: Сумління мучить. Кепсько він повівся з нещасною панею Цаханасян.
ПАНІ ІЛЛЬ: І я через нього страждаю.
ПЕРШИЙ: Кинути дівчину в біді. Ганьба! (Рішуче) Пані Ілль, сподіваюсь, що ваш чоловік не балакатиме зайвого, як прийдуть журналісти.
ПАНІ ІЛЛЬ: Та ні.
ПЕРШИЙ: З його вдачею.
ПАНІ ІЛЛЬ: Мені важко давати з тим раду, пане Гофбауере.
ПЕРШИЙ: Якщо він захоче ввести в неславу Клару, оповідатиме побрехеньки про те, як вона щось там обіцяла за його смерть, що було тільки виявом невимовних мук, то нам доведеться втрутитись. Не йдеться про мільярд. (Він спльовує). Ідеться про гнів народу. Добра пані Цаханасян уже Бог зна скільки настраждалася через нього. (Він озирається). До помешкання нагорі вхід звідси?
ПАНІ ІЛЛЬ: Так, єдиний вхід. Непрактично. Але навесні ми перебудуємо його.
ПЕРШИЙ: Я постою тут. Краще бути певному.
ПЕРШИЙ стає праворуч із самого краю, схрестивши руки, спокійно, наче вартовий. Заходить УЧИТЕЛЬ.
УЧИТЕЛЬ: Де Ілль?
ПЕРШИЙ: Нагорі.
УЧИТЕЛЬ: Хоч це й не мій звичай, але мені треба випити чогось міцного.
ПАНІ ІЛЛЬ: Гарно, що й ви до нас заглянули, пане вчителю. Я маю свіжий штайнгеґер. Спробуєте?
УЧИТЕЛЬ: Чарочку.
ПАНІ ІЛЛЬ: І вам також, пане Гофбауере?
ПЕРШИЙ: Ні, спасибі. Мені ще треба з’їздити фольксваґеном до Каффіґену. Купити поросят.
ПАНІ ІЛЛЬ наливає.
ПАНІ ІЛЛЬ: Ви труситесь, пане вчителю.
УЧИТЕЛЬ: Надто багато п’ю останнім часом.
ПАНІ ІЛЛЬ: Ще одна чарка не завадить.
УЧИТЕЛЬ: Він ходить по кімнаті.
УЧИТЕЛЬ дослухується.
ПАНІ ІЛЛЬ: Цілими днями ходить з кутка в куток.
ПЕРШИЙ: Бог його покарає.
Зліва надходить МАЛЯР з картиною під пахвою. В новому вельветному вбранні, з барвистою хусткою на шиї, в чорному береті.
МАЛЯР: Увага. Два журналісти питали мене про цю крамницю.
ПЕРШИЙ: Підозріло.
МАЛЯР: Я вдавав, що нічого не знаю.
ПЕРШИЙ: Мудро зробили.
МАЛЯР: Це для вас, пані Ілль. Щойно з мольберта. Ще вогкий.
Він показує портрет, УЧИТЕЛЬ сам собі наливає чарку.
ПАНІ ІЛЛЬ: Мій чоловік.
МАЛЯР: У Ґюллені починає розцвітати мистецтво. Справжнє малярство, га?
ПАНІ ІЛЛЬ: І схожий.
МАЛЯР: Олія. Ніколи не вилиняє.
ПАНІ ІЛЛЬ: Можна б повісити картину в спочивальні. Над ліжком. Альфред старіється. Ніколи не знаєш, що може статися, і приємно, коли маєш якусь пам’ятку.
Надворі проходять елегантно повдягані дві ЖІНКИ з першої дії і розглядають крам в уявних вітринах.
ПЕРШИЙ: Оті мені бабиська! Ідуть собі в нове кіно за білого дня. Поводяться так. наче ми справжні вбивці.
ПАНІ ІЛЛЬ: Скільки?
МАЛЯР: Триста.
ПАНІ ІЛЛЬ: Я не можу тепер заплатити.
МАЛЯР: Нічого. Я почекаю, пані Ілль, не турбуйтеся.
УЧИТЕЛЬ: Кроки, весь час кроки.
Зліва надходить ДРУГИЙ.