ДРУГИЙ: Преса.
ПЕРШИЙ: Мовчімо. Нічичирк.
МАЛЯР: Глядіть, щоб він не зійшов додолу.
ПЕРШИЙ: Я вже про це подбаю.
Ґюлленці стають праворуч. УЧИТЕЛЬ випив пів пляшки і лишається біля прилавка. Два РЕПОРТЕРИ заходять з фотоапаратами.
РЕПОРТЕР I: Добривечір, люди добрі.
ҐЮЛЛЕНЦІ: Доброго здоров’я.
РЕПОРТЕР I: Перше питання: як ви взагалі себе почуваєте?
ПЕРШИЙ (збентежено): Звісно, ми потішені гостиною пані Цаханасян.
МАЛЯР: Зворушені.
ДРУГИЙ: Горді.
РЕПОРТЕР II: Друге запитання до пані за прилавком. Кажуть, що вам дано перевагу над пані Цаханасян.
Мовчанка. Ґюлленці наявно перелякані.
ПАНІ ІЛЛЬ: Хто так каже?
Мовчанка. Обидва РЕПОРТЕРИ байдуже записують щось в нотатники.
РЕПОРТЕР I: Товсті малі дядечки пані Цаханасян. Тиша.
ПАНІ ІЛЛЬ (нерішуче). Що ті дядечки розповіли?
РЕПОРТЕР II: Все.
МАЛЯР: Отуди к бісу.
Тиша.
РЕПОРТЕР II: Клер Цаханасян і власник цієї крамниці мало не одружилися більш як сорок років тому. Це правда?
Тиша.
ПАНІ ІЛЛЬ: Правда.
РЕПОРТЕР II: Чи пан Ілль дома?
ПАНІ ІЛЛЬ: У Кальберштадті.
ВСІ: У Кальберштадті.
РЕПОРТЕР I: Ми можемо собі уявити той роман. Пан Ілль і Клер Цаханасян разом виростають, вони майже сусідські діти, ходять разом до школи, гуляють у лісі, перші невинні поцілунки, аж пан Ілль пізнає вас, добродійко, як щось нове, невідоме, як пристрасть.
ПАНІ ІЛЛЬ: Пристрасть. Саме так і сталось, як ви кажете.
РЕПОРТЕР I: Мудро, пані Ілль. Клер Цаханасян розуміє, у свій спосіб тихо й шляхетно зрікається щастя, і ви одружуєтесь...
ПАНІ ІЛЛЬ: 3 кохання.
ІНШІ ҐЮЛЛЕНЦІ (з пільгою): 3 кохання.
РЕПОРТЕР I: 3 кохання.
Справа надходять ЄВНУХИ; їх веде за вуха РОБІ.
ОБИДВА (голосять): Ми нічого більш не будемо розказувати, ми нічого більш не будемо розказувати.
РОБІ веде їх у глибину сцени, де на них чекає ТОБІ з батогом.
РЕПОРТЕР II: Чи ваш чоловік, пані Ілль, час від часу не... Я хотів сказати, що, зрештою, було б цілком гуманно, коли б його час від часу мучило сумління.
ПАНІ ІЛЛЬ: Самі гроші не роблять людину щасливою.
РЕПОРТЕР II: Не роблять.
РЕПОРТЕР I: Це правда, яку ми, сучасні люди, не досить часто мотаємо собі на вус.
Зліва надходить СИН. У замшевій куртці.
ПАНІ ІЛЛЬ: Наш син Карл.
РЕПОРТЕР I: Гарний юнак.
РЕПОРТЕР II: Чи він знає про стосунки...
ПАНІ ІЛЛЬ: У нашій родині немає таємниць. Ми завжди кажемо: що знає Бог, те можуть знати й наші діти.
РЕПОРТЕР II: Діти знають.
До крамниці входить ДОНЬКА в тенісному костюмі, з ракеткою в руці.
ПАНІ ІЛЛЬ: Наша донька Отілія.
РЕПОРТЕР II: Чарівна дівчина.
Тепер УЧИТЕЛЬ набирається духу.
УЧИТЕЛЬ: Ґюлленці! Я ваш старий учитель. Я тихо пив свій штайнгеґер і тільки слухав. Але тепер скажу своє слово, розповім про гостину старої дами в Ґюллені.
Він вилазить на бочівку, яка ще залишилася з Петрової стодоли.
ПЕРШИЙ: Чи він здурів?
ДРУГИЙ: Ану цить!
УЧИТЕЛЬ: Ґюлленці! Я хочу ознаймити правду, навіть якби наші злидні мали тривати вічно.
ПАНІ ІЛЛЬ: Ви перепилися, пане вчителю. Посоромтеся!
УЧИТЕЛЬ: Я? Це ти маєш соромитися, жінко, бо ти лагодишся зрадити свого чоловіка!
СИН: Стуліть пельку!
ПЕРШИЙ: Стягніть його!
ДРУГИЙ: Геть!
УЧИТЕЛЬ: Зло надто розбуяло в наших серцях!
ДОНЬКА (благально). Пане вчителю!
УЧИТЕЛЬ: Ти розчаровуєш мене, доню. Ти мала б сама говорити, а так твій старий учитель мусить промовляти громовим голосом!
МАЛЯР перебиває картину на його голові.
МАЛЯР: Ось тобі! Ти, бачу, хочеш відібрати в мене замовлення!
УЧИТЕЛЬ: Я протестую! Перед лицем світової громадськости. Жахливі речі готуються в Ґюллені!
Ґюлленці кидаються на нього, але тієї миті з правого боку входить у старому, зношеному вбранні ІЛЛЬ.
ІЛЛЬ: Що тут діється в моїй крамниці?
Ґюлленці покидають УЧИТЕЛЯ і перелякано витріщують очі на ІЛЛЯ. Мертва тиша.
ІЛЛЬ: Що ви робите на діжці, пане вчителю?
Той радісно, полегшено усміхається до ІЛЛЯ.
УЧИТЕЛЬ: Кажу правду, Іллю. Оповідаю панам з газети правду. Наче архангел провішую гучним голосом. (Заточується). Бож я — гуманіст, приятель стародавніх греків, поклонник Платона.
ІЛЛЬ: Мовчіть.
УЧИТЕЛЬ: Та?
ІЛЛЬ: Злізьте.
УЧИТЕЛЬ: Але людство...